Фузаріоз гарбузових

Первинні ознаки проявляються у вигляді в’янення листя у спекотні години дня. Проте вночі, за прохолоднішої температури, рослини знову відновлюють тургор, що часто вводить аграріїв в оману.

Головний симптом — побуріння судин на поперечному зрізі стебла біля кореневої шийки. Якщо зрізати корінь, можна побачити темні кільця, що свідчать про глибоке ураження судинної системи.

На пізніх стадіях нижні листки починають жовтіти, а краї — скручуватися. Рослина поступово втрачає зелене забарвлення і засихає повністю за лічені дні.

• Пожовтіння міжжилкового простору на листі;
• Гниття кореневої системи;
• Утворення нальоту грибниці на стеблах;
• Швидка втрата тургору всією вегетативною масою;
• Потемніння судинних тканин на зрізі стебла.

Часто спостерігається інтенсивне розтріскування стебла біля основи, з якого може виділятися ексудат, що містить спори гриба.

Збудником цієї хвороби є ґрунтовий гриб Fusarium oxysporum f. sp. cucumerinum. Він належить до паразитів, що вражають судинну систему рослини, спричиняючи її поступове відмирання.

Гриб здатний тривалий час виживати в ґрунті у вигляді хламідоспор, які надзвичайно стійкі до перепадів температур, дефіциту вологи та дії багатьох хімічних речовин.

Інфекція проникає в рослину через кореневі волоски або механічні пошкодження кореневої системи. Після цього міцелій поширюється судинними пучками, поступово закупорюючи їх.

Хвороба вражає всі представники родини Гарбузові, включаючи кавуни, дині, кабачки, патисони та огірки. Вона розповсюджується як у відкритому, так і в закритому ґрунті.

Патоген виділяє специфічні токсини — фузаріотоксини, які отруюють клітини рослини, що призводить до системного в’янення, яке майже неможливо зупинити після появи перших симптомів.

Оптимальними для розвитку гриба є температури ґрунту від +20 °C до +28 °C. Саме в цей період інфекція поширюється максимально швидко, захоплюючи здорові площі.

Висока вологість повітря та ґрунту, особливо в теплицях, сприяє швидкому утворенню спороношення. Скупчення конденсату на листках також сприяє зараженню.

Стресові умови, викликані різкими змінами температури або помилками в системі зрошення, значно послаблюють імунітет рослин, роблячи їх вразливими до патогена.

Кисле середовище ґрунту є ідеальним для розмноження Fusarium. На лужних та нейтральних ґрунтах розвиток хвороби може бути дещо стриманим.

Наявність у ґрунті залишків рослин, що були уражені минулого року, є головним фактором збереження інфекційного навантаження на ділянці протягом тривалого часу.

Шкідливість фузаріозу полягає в повній втраті врожаю на заражених ділянках. Окремі осередки можуть призвести до загибелі 80-100% рослин у теплиці.

Уражені плоди стають дрібними, втрачають цукристість та смакові якості. Вони стають непридатними для реалізації на свіжому ринку та тривалого зберігання.

Рослина, що вижила після ураження, стає джерелом спороношення для сусідніх культур, що створює постійний ризик для всього посіву або насаджень у парнику.

Витрати на заміну ґрунту або дезінфекцію після спалаху хвороби роблять вирощування гарбузових культур економічно недоцільним у короткостроковій перспективі.

Хвороба має прихований характер, тому часто виявляється занадто пізно, коли застосування будь-яких хімічних засобів стає неефективним через повне руйнування судин.

Використання стійких до фузаріозу гібридів — це найнадійніший спосіб захисту. Генетична стійкість дозволяє мінімізувати ризики навіть при високому інфекційному фоні.

Протруювання насіння фунгіцидами перед сівбою дозволяє знешкодити патогени, що передаються з насіннєвим матеріалом, та забезпечити захист сходів на початкових етапах.

Дотримання сівозміни: повернення гарбузових на попереднє місце через 5 років. Не рекомендується розміщувати після пасльонових, які також можуть накопичувати фузаріоз.

Для оздоровлення ґрунту в теплицях ефективним є внесення препаратів на основі Trichoderma, які конкурують із патогеном за простір та поживні речовини.

Полив підігрітою водою та використання крапельного зрошення допомагає уникнути переохолодження кореневої системи, що є одним із критичних факторів розвитку в’янення.