Борошниста роса гороху

Головним симптомом хвороби є білий порошкоподібний наліт, який з'являється на листі, стеблах та плодах гороху.

Спочатку наліт виглядає як окремі плями, але з часом він розростається, покриваючи всю поверхню надземних частин рослини.

Уражені ділянки тканин з часом жовтіють, стають ламкими та передчасно відмирають, що призводить до загального пригнічення культури.

На останніх етапах розвитку гриба всередині нальоту утворюються дрібні чорні крапки — клейстотеції, які є спороношенням патогена.

Наслідком інфекції часто стає деформація листків та опадіння зав'язі, що суттєво позначається на продуктивності рослин.

Збудником є спеціалізований гриб Erysiphe pisi, який живиться шляхом утворення гаусторій у клітинах епідермісу.

Патоген є облігатним паразитом, тому повністю залежить від життєдіяльності рослини-господаря протягом усього циклу розвитку.

Зимує гриб у ґрунті та на рослинних рештках у формі клейстотеціїв, з яких навесні вивільняються спори для первинного зараження.

Поширення інфекції в посівах відбувається за допомогою конідій, які легко розносяться вітром на великі відстані.

Біологія гриба дозволяє йому швидко адаптуватися до умов зовнішнього середовища, що забезпечує високий інфекційний потенціал.

Розвитку хвороби сприяє суха і тепла погода, яка часто супроводжується значними нічними росами.

Висока вологість повітря в нічний час створює ідеальні умови для проростання конідій та активного інфікування тканин.

Порушення норм висіву та надмірна густота посівів значно погіршують провітрювання, що сприяє накопиченню вологості.

Мінеральне живлення з переважанням азоту робить рослини менш стійкими до патогенів порівняно з тими, що отримують калій та фосфор.

Недотримання сівозміни призводить до швидкого накопичення спорової маси збудника в ґрунті та на залишках рослин.

Борошниста роса різко знижує інтенсивність фотосинтезу, оскільки наліт блокує доступ сонячного світла до тканин листка.

Через ураження бобів зерно формується щуплим, з низькими показниками схожості та енергії проростання.

Передчасне відмирання вегетативної маси скорочує тривалість періоду наливу зерна, що зменшує загальний валовий збір.

У випадках масового поширення хвороби втрати врожаю насіння гороху можуть сягати до половини запланованого рівня.

Окрім втрати кількості, спостерігається і зниження якості бобів, що робить їх непридатними для харчової промисловості.

Впровадження сівозмін із поверненням гороху на поле не раніше ніж через чотири роки є першим кроком у боротьбі з хворобою.

Використання стійких до борошнистої роси сортів є найефективнішим методом мінімізації економічних ризиків.

Агротехнічні заходи мають включати глибоку оранку для якісного заробляння уражених решток у ґрунт.

У разі виявлення перших ознак ураження доцільно провести обробку фунгіцидами системної дії згідно з регламентами.

Важливо контролювати бур'яни, які можуть виступати проміжними резерваторами інфекції протягом вегетаційного сезону.