Арахісова парша

Першими ознаками ураження є дрібні коричневі або сіруваті плями на листі, черешках та стеблах, які з часом можуть збільшуватися в розмірах.

Головною відмінністю парші є утворення пробкових наростів у місцях інфікування. Вони виглядають як шорсткі, випуклі ділянки з нерівною поверхнею, що деформують орган.

Сильне ураження призводить до передчасного опадання листя та скручування пагонів, що значно послаблює вегетативну масу рослини.

На бобах симптоми виявляються у вигляді коричневих плям або нерівних виразок, які псують товарний вигляд продукції та знижують якість ядра.

За умов підвищеної вологості на поверхні плям можна побачити сіруватий наліт, що є конідіальним спороношенням гриба, яке легко переноситься на сусідні рослини.

Збудником цієї хвороби є сумчастий гриб Elsinoë arachidis (анаморфа Sphaceloma arachidis). Цей патоген спеціалізується на ураженні тканин арахісу, провокуючи формування характерних симптомів парші.

Інфекція зберігається на рослинних рештках у ґрунті, а також може переноситися з неякісним насіннєвим матеріалом, що робить його вкрай небезпечним при недотриманні агротехніки.

Поширення хвороби відбувається за допомогою конідій, які розносяться краплями дощу, вітром та комахами. Це дозволяє грибу швидко охоплювати великі ділянки посівів за сприятливих умов.

Міцелій гриба проникає в епідермальні клітини рослини, викликаючи їх руйнування та надмірне розростання, що й призводить до появи специфічних некротичних виразок.

Цей гриб є вузькоспеціалізованим паразитом, що вражає виключно представників роду Arachis, тому контроль хвороби вимагає суворого дотримання сівозміни.

Розвиток Elsinoë arachidis активується за високої вологості повітря та наявності тривалих опадів. Температурний режим у межах 20–28 градусів тепла є оптимальним для інфікування.

Загущені посіви, де спостерігається погана циркуляція повітря, створюють ідеальний мікроклімат для проростання спор гриба на поверхні рослин.

Ранкові роси та тумани також сприяють швидкому поширенню патогену, оскільки крапельна волога необхідна для активації конідій на тканинах арахісу.

Інтенсивне дощування як метод поливу може сприяти розбризкуванню спор з уражених ділянок на здорові частини рослин, що пришвидшує епіфітотію.

Недотримання правил чергування культур та повернення арахісу на одне й те саме поле частіше ніж через 3 роки веде до накопичення спорової маси у ґрунті.

Головна шкода полягає у зниженні площі листкової поверхні, що безпосередньо відбивається на фотосинтезі та загальному розвитку врожаю.

Пошкодження квіток та зародків бобів призводить до значного зниження виходу продукції, оскільки частина зав'язі відмирає або розвивається неповноцінно.

Уражені боби втрачають свої смакові та поживні властивості, що робить їх непридатними для переробки та реалізації як харчовий продукт.

Масові епіфітотії парші можуть скоротити врожайність арахісу на 30–50%, що спричиняє серйозні економічні збитки для аграріїв.

Ослаблені хворобою рослини стають більш схильними до впливу інших стресових факторів, зокрема патогенів, що мешкають у ґрунті.

Дотримання сівозміни є фундаментальним методом: необхідно забезпечити перерву у вирощуванні бобових культур на ділянці протягом 3–4 років.

Ретельна обробка ґрунту та глибока заорка рослинних решток допомагають знищити джерела первинної інфекції, що залишилися з минулого сезону.

Використання якісного, оздоровленого насіння та застосування системних фунгіцидів для протруєння — обов'язкова умова для запобігання хворобі.

При появі перших симптомів на полі рекомендується застосування фунгіцидів, зокрема тих, що містять мідь, або препаратів системної дії для зупинки розвитку патогену.

• Постійний моніторинг стану посівів у вологі періоди сезону.
• Видалення бур'янів, які можуть бути резерваторами інфекції.
• Оптимізація норм висіву для кращого освітлення та провітрювання рослин.