Дидимельоз арахісу

Першими ознаками ураження є дрібні плями на листках, які поступово розростаються, набуваючи темно-коричневого або чорного забарвлення з чіткою облямівкою.

На поверхні некротичних ділянок можна помітити чорні крапки — пікніди, які є характерним індикатором присутності гриба на ураженій тканині.

Хвороба вражає не лише листя, а й стебла та черешки, що спричиняє передчасне в'янення та пожовтіння частин рослини, які знаходяться вище місця ураження.

При масовому розвитку захворювання спостерігається інтенсивний листопад, що оголює стебла та суттєво знижує фотосинтетичну активність усієї рослини.

У вологу погоду на плямах може з’являтися слабкий наліт, який є спороношенням патогену, що готується до подальшого зараження сусідніх рослин.

Збудником хвороби є гриб Didymella arachidicola (що має анаморфну стадію Phoma arachidicola). Цей патоген належить до класу аскоміцетів і спеціалізується на ураженні вегетативних органів культури.

Життєвий цикл гриба тісно пов'язаний із рослинними рештками, де він зберігається у вигляді пікнід та міцелію впродовж несприятливих періодів року.

За умов високої вологості відбувається масове утворення спор, які переносяться вітром або краплями дощу на здорові тканини рослин, забезпечуючи поширення інфекції.

Гриб демонструє високу життєздатність, здатен виживати як у ґрунті, так і на насіннєвому матеріалі, що робить його небезпечним джерелом хвороб для нових посівів.

Біологічна активність патогену значно зростає у другій половині вегетації, коли рослини арахісу стають найбільш чутливими до інфекційного навантаження.

Найкращими умовами для розвитку дидимельозу є помірні температури та висока вологість повітря, особливо під час частих опадів або туманів.

Загущені посіви створюють специфічний мікроклімат із порушеною вентиляцією, що значно прискорює проростання спор гриба на поверхні листків.

Порушення сівозміни, при якому арахіс висівається на одному полі надто часто, призводить до накопичення інфекції у ґрунті до критичних значень.

Недостатня агротехнічна підготовка поля та наявність великої кількості рослинних залишків попереднього врожаю сприяють виживанню патогену взимку.

Надмірне азотне живлення може сприяти надмірному розростанню зеленої маси, що також створює сприятливі умови для швидкого розповсюдження інфекції.

Основна шкода від хвороби полягає у зниженні врожайності через передчасну загибель листкового апарату та погіршення процесу наливу бобів.

Пошкоджені рослини мають меншу масу насіння, а саме насіння часто стає дрібним та має знижені посівні якості через ураження міцелієм гриба.

Зменшення асиміляційної поверхні призводить до того, що рослина не встигає накопичити достатньо енергії, що критично впливає на розвиток плодів у ґрунті.

Загальна фітосанітарна ситуація на полі погіршується, оскільки уражені дидимельозом рослини стають більш вразливими до нападу інших хвороб та шкідників.

У разі несвоєчасного вжиття заходів втрати врожаю можуть сягати значних відсотків, що робить вирощування культури економічно нерентабельним.

Ефективний захист починається з дотримання правильної сівозміни, де повернення арахісу на поле допускається лише через декілька сезонів.

Обов'язковим заходом є ретельне переорювання полів після збору врожаю для пришвидшення мінералізації рослинних залишків та знищення джерел інфекції.

Використання протравленого насіння гарантує захист сходів на початкових етапах розвитку від патогенів, що передаються через насіннєвий матеріал.

У разі загрози епіфітотії необхідно застосовувати фунгіциди, що мають профілактичну та лікувальну дію проти плямистостей арахісу.

• Вибір стійких до дидимельозу сортів.
• Дотримання просторової ізоляції між полями.
• Боротьба з бур'янами-резерваторами.
• Регулярний моніторинг стану посівів.