Фомопсис сої

Візуальні симптоми хвороби проявляються у вигляді світло-коричневих або попелястих некротичних плям, які найчастіше виникають навколо вузлів стебла.

Уражені ділянки стебел з часом вкриваються численними дрібними чорними крапками, які є пікнідами гриба, що розмножується в тканинах господаря.

Однією з характерних ознак є передчасне всихання листя, при якому черешки часто залишаються міцно прикріпленими до стебла, не опадаючи на землю.

Боби, що формуються на хворих рослинах, виглядають недорозвиненими, часто мають сплющену форму та вкриваються плямами різного розміру.

На насінні спостерігається розвиток грибкового нальоту, воно втрачає природний блиск і набуває ознак деформації через пригнічення росту.

Збудником фомопсису сої є гриб Diaporthe phaseolorum, що належить до класу аскоміцетів та характеризується надзвичайно високою здатністю до адаптації.

Патоген здатен уражати культуру протягом усього періоду вегетації, починаючи з етапу проростання насіння і завершуючи фазою повного дозрівання бобів.

Біологічний цикл розвитку гриба передбачає формування конідій для літнього поширення та аскоспор, які дозволяють йому успішно перезимовувати у ґрунті.

Гриб зберігається на рештках рослин, у насінні та поверхневих шарах ґрунту, що робить його дуже стійким до несприятливих зовнішніх факторів.

Міцелій патогену проникає в судинну систему рослини, де поступово поширюється, блокуючи нормальні процеси життєдіяльності та живлення сої.

Масовому поширенню інфекції сприяє волога та дощова погода, особливо в критичні періоди розвитку рослин, коли відбувається налив насіння.

Найбільш сприятливими для активного росту гриба є помірні температури повітря в діапазоні від +20 до +25 градусів Цельсія.

Порушення сівозміни, при якому сою висівають на одному полі занадто часто, призводить до критичного накопичення інфекційного навантаження.

Загущені посіви створюють специфічне середовище з підвищеною вологістю та низькою вентиляцією, що є ідеальним для розвитку патогену.

Залишки бур’янів на полі можуть виступати як резерватори хвороби, підтримуючи життєдіяльність збудника в міжсезоння.

Фомопсис відноситься до особливо небезпечних хвороб, оскільки він прямо впливає на кількість та якісні показники отриманого зерна.

Через передчасне відмирання тканин припиняється доступ поживних речовин до бобів, що призводить до їх масового недорозвитку та втрати ваги.

Зниження якості зерна супроводжується падінням його олійності, погіршенням посівних властивостей та зменшенням енергії проростання насіння.

У випадках сильного епіфітотійного розвитку хвороби втрати врожаю можуть коливатися від 30% до 50% і вище залежно від погодних умов.

Використання ураженого насіння для посіву призводить до розрідження сходів та швидкого зараження нових площ з самого початку вегетації.

Основною стратегією контролю є вибір здорового посівного матеріалу, який має бути перевірений на наявність патогенів у лабораторних умовах.

Дотримання сівозміни є критично важливим заходом, що передбачає повернення сої на поле не раніше ніж через три-чотири роки поспіль.

Осінній обробіток ґрунту з глибоким загортанням пожнивних залишків сприяє їх швидкому розкладанню та зменшує кількість спор гриба.

Використання фунгіцидів під час вегетації дозволяє зупинити поширення гриба, якщо обробки проводяться вчасно на початку прояву симптомів.

Регулярний моніторинг посівів допомагає виявити перші осередки інфекції та прийняти рішення про необхідність проведення захисних заходів.