Фомопсис сої

Перші ознаки фомопсису проявляються у вигляді знебарвлених плям біля вузлів стебла. З часом ці плями стають коричневими та охоплюють усю окружність стебла.

Головною діагностичною ознакою є наявність численних дрібних чорних крапок — пікнід — на уражених ділянках стебла та бобів, які часто розташовані рядами вздовж волокон.

На пізніх етапах стебла стають крихкими та легко ламаються. Листя на хворих рослинах жовтіє, скручується і завчасно опадає, що критично погіршує процес фотосинтезу.

При ураженні бобів спостерігається їх недорозвиненість, зморщування стулок та зниження маси насіння. Всередині бобів часто формується слабкий та щуплий посівний матеріал.

• Потемніння стебел у вузлах
• Поява чорних крапок-пікнід
• Завчасне в'янення рослин
• Крихкість стебел
• Деформація бобів

Збудником хвороби є сумчастий гриб Diaporthe caulivora (анаморфа Phomopsis longicolla). Патоген є вузькоспеціалізованим паразитом, що вражає переважно посіви сої.

Інфекція зберігається у рослинних рештках, ґрунті та на поверхні насіння. Зимуючі структури гриба, такі як перитеції та пікніди, є основним джерелом первинного зараження навесні.

Протягом життєвого циклу гриб утворює конідії, що поширюються з краплями дощу та вітром. Активне зараження відбувається через мікротріщини або природні отвори в тканинах рослин.

Міцелій патогена проникає глибоко в судинну систему рослини, порушуючи транспорт поживних речовин та води, що призводить до поступового в'янення та загибелі окремих стебел.

Розвиток гриба тісно пов'язаний з фізіологічним станом сої. Найбільш агресивно патоген проявляє себе в період цвітіння та наливу бобів, коли рослина максимально активна.

Фомопсис сої найбільш активно розвивається при підвищеній вологості повітря та помірних температурах. Оптимальні умови відповідають діапазону +20...+25°C.

Тривалі опади під час цвітіння сої створюють ідеальне середовище для проростання конідій та масового зараження посівів. Загущені посіви гірше провітрюються, що підвищує ризик епіфітотій.

Порушення сівозміни є критичним фактором, що сприяє накопиченню інфекції. Повернення сої на поле раніше ніж через 3-4 роки різко підвищує рівень захворюваності.

Брак мінерального живлення, особливо калію, послаблює імунітет рослин, роблячи їх вразливими до проникнення грибного міцелію.

Бур'яни з родини бобових можуть виступати резерваторами інфекції в міжсезоння, зберігаючи життєздатність гриба.

Шкодочинність фомопсису полягає насамперед у суттєвому зниженні врожайності. Втрати зерна можуть сягати від 15 до 50% залежно від ступеня ураження та погодних умов.

Хвороба знижує якість насіння. Посівний матеріал від хворих рослин має низьку схожість і енергію проростання, переносячи інфекцію на нові площі.

Зменшення маси тисячі насінин є наслідком порушення доставки поживних речовин до репродуктивних органів через пошкодження судинної системи.

Пошкоджені стебла сприяють масовому виляганню посівів, що значно ускладнює механізоване збирання врожаю та призводить до додаткових втрат.

Токсини, що виділяються грибом, погіршують біохімічний склад насіння, знижуючи вміст білка та олії, що негативно впливає на переробну цінність продукції.

Основним методом захисту є використання здорового, сертифікованого насіння, що пройшло фітопатологічну експертизу та фунгіцидну обробку.

Дотримання сівозміни — фундамент контролю. Необхідно виключити посів сої після інших бобових культур та дотримуватися паузи не менше ніж три роки.

Ефективним агротехнічним прийомом є глибоке заорювання рослинних решток, які слугують субстратом для перезимівлі Diaporthe caulivora.

Застосування фунгіцидів у період вегетації виправдане при перших ознаках хвороби або прогнозі погоди, сприятливому для розвитку гриба. Найкращі результати дають препарати групи триазолів.

Селекція та впровадження стійких сортів сої залишається найбільш економічно вигідним способом, що дозволяє мінімізувати витрати на хімічний захист.