Антракноз гороху

Перші зовнішні ознаки захворювання проявляються у вигляді бурих плям на різних частинах рослини. Плями мають виражену облямівку, а в центрі часто стають світлішими, іноді з дірками.

На стеблах та черешках утворюються видовжені виразки темного кольору, які заглиблюються в тканини. Це призводить до передчасного вилягання або переламування стебла.

У вологу погоду на плямах з'являється рожевий або кремовий наліт, який є масовим скупченням спор гриба. Це головний діагностичний маркер для ідентифікації патогену.

Листя поступово жовтіє та засихає, що позбавляє рослину можливості нормального фотосинтезу. Це значно уповільнює налив бобів та формування майбутнього врожаю.

Боби покриваються вдавленими плямами, всередині яких насіння стає щуплим, зморшкуватим і втрачає свою господарську цінність, перетворюючись на головне джерело інфекції.

Збудником антракнозу гороху є мікроскопічний гриб Colletotrichum pisicola. Цей патоген належить до класу дейтероміцетів та характеризується здатністю тривалий час виживати в рослинних рештках.

Інфекція передається через заражене насіння, на якому грибниця знаходиться у стані спокою. Також джерелом розповсюдження є ґрунт, де патоген зберігається до моменту появи сходів нової культури.

У процесі вегетації гриб утворює конідії, які за допомогою вітру або крапель дощу потрапляють на здорові органи рослини, спричиняючи вторинне зараження посівів.

Для розвитку патогену характерна висока агресивність, він здатен швидко колонізувати тканини бобових культур, руйнуючи клітинну структуру стебел та листя.

Гриб має вузьку спеціалізацію, проте в сприятливих умовах здатен уражати різні види бобових рослин, що слід враховувати при плануванні сівозміни на фермерському господарстві.

Антракноз гороху найкраще почувається за умов підвищеної вологості (понад 85%) та помірних температур повітря у межах від +20°C до +24°C.

Часті опади в період цвітіння та формування бобів провокують спалахи хвороби. Вода, що стікає з листя, сприяє перенесенню спор гриба на нижні яруси рослин.

Густі посіви, де відсутня нормальна вентиляція, створюють ідеальний мікроклімат для проростання спор та швидкого поширення патогену від рослини до рослини.

Порушення агротехніки, зокрема відсутність належної обробки ґрунту, сприяє накопиченню спор у верхніх шарах землі, що активізує розвиток хвороби навесні.

Висока вологість ґрунту при посіві також може стати фактором, що послаблює паростки та полегшує проникнення інфекції з ґрунту в тканини молодого гороху.

Шкодочинність хвороби полягає у суттєвому зниженні якості зерна, яке стає джерелом мікотоксинів та втрачає схожість. Це ставить під загрозу наступний посівний сезон.

Зменшення асиміляційної поверхні листя призводить до затримки росту та розвитку рослин. Через ураження стебел рослини передчасно припиняють вегетацію.

При інтенсивному розвитку інфекції врожайність культури може знизитися на 30% і більше. Уражені боби часто не дозрівають, що значно ускладнює процес збирання.

Заражені насіння стають носіями інфекції, що робить їх непридатними для реалізації на продовольчі цілі та потребує додаткових витрат на очищення або протруювання.

Враховуючи швидкість поширення хвороби, без вчасного втручання антракноз може поширитися на все поле, завдаючи збитків, що перевищують витрати на захисні заходи.

Використання виключно сертифікованого насіння, яке пройшло фунгіцидне протруювання, є основою превентивного захисту посівів гороху.

Дотримання сівозміни з поверненням бобових на те саме поле лише через кілька років дозволяє значно зменшити інфекційний тиск у ґрунті.

Видалення бур'янів із родини бобових навколо полів зменшує кількість природних резерватів, де гриб може накопичуватися та розмножуватися.

Обприскування посівів рекомендованими фунгіцидами в критичні фази розвитку (бутонізація, цвітіння) ефективно зупиняє розвиток антракнозу на початкових етапах.

• Якісна оранка ґрунту після збору врожаю.
• Внесення збалансованих доз калійних та фосфорних добрив.
• Знищення рослинних решток уражених попередників.