Антракноз сої

Найперші симптоми спостерігаються на сходах: сім'ядолі та підсім'ядольне коліно вкриваються коричневими плямами. Уражені проростки часто в'януть і гинуть ще до появи над поверхнею ґрунту.

На листках дорослих рослин виникають некротичні плями неправильної форми, що часто мають темну облямівку. З часом тканина в центрі плями відмирає, що призводить до передчасного листопаду та зниження продуктивності фотосинтезу.

На стеблах та черешках хвороба проявляється у вигляді видовжених коричневих виразок. Саме в цих зонах найчастіше можна помітити скупчення чорних крапок — ацервул гриба, що часто оточені чорними щетинками.

Уражені боби виглядають зморщеними, з темними плямами. Насіння всередині таких бобів стає щуплим, часто вкривається грибковим нальотом і втрачає схожість, що робить його непридатним для посіву.

При високій вологості повітря на уражених частинах рослин можна побачити світло-рожевий або білий наліт, який є масою спор патогену, готовою до подальшого поширення по полю.

Збудником хвороби є недосконалий гриб Colletotrichum japonicum (часто зустрічається під назвою Colletotrichum truncatum). Цей патоген належить до класу дейтероміцетів і має здатність виживати як у ґрунті, так і на рослинних рештках.

Розвиток гриба відбувається шляхом формування конідіального спороношення, що виглядає як невеликі ложі — ацервули. Вони розривають епідерміс рослини, вивільняючи безліч спор, які розносяться вітром та краплями дощу на сусідні рослини.

Патоген зберігається взимку у вигляді міцелію та склероцій на пожнивних рештках, а також може перебувати в ґрунті протягом кількох років. Це робить його надзвичайно стійким до несприятливих умов середовища.

Інфекція здатна вражати сою на всіх етапах її розвитку, від проростання насіння до фази повної стиглості бобів. Гриб проникає в тканини рослин через природні отвори або механічні пошкодження поверхні.

Біологічна активність збудника значно підвищується за умов високої вологості повітря. Він є типовим представником некротрофів, що вбивають тканини рослини перед їх подальшим колонізуванням.

Температурний режим у межах +20…+28°C є найбільш сприятливим для швидкого розвитку інфекції. У таких умовах інкубаційний період збудника скорочується до мінімуму, що сприяє епіфітотійному розвитку.

Наявність крапельно-рідинної вологи — ключовий фактор, без якого поширення спор неможливе. Рясні роси, часті дощі та зрошення значно збільшують ризик спалаху хвороби на соєвих полях.

Загущені посіви створюють специфічний мікроклімат, де волога довго не випаровується. Це призводить до того, що нижні яруси листя постійно перебувають у вологому стані, що є ідеальним для гриба.

Відсутність сівозміни або коротка ротація культур сприяють накопиченню великої кількості інокулюму в ґрунті. Патоген «чекає» на висівання нової порції сої на тому ж місці.

Механічні пошкодження рослин, викликані бур'янами або діяльністю шкідників, відкривають шлях для гриба всередину тканин. Рослина, що має пошкодження, заражається набагато швидше.

Антракноз є однією з найбільш небезпечних хвороб сої, що здатна знищити до 50% врожаю при сприятливих для гриба умовах. Основна шкода полягає у відмиранні листкової поверхні та пошкодженні бобів.

Наслідком хвороби є значне зниження якісних показників насіння: воно стає дрібним, має низький вміст протеїну та олії. Таке насіння має низьку енергію проростання.

Масове опадання листя до завершення періоду вегетації призводить до передчасного старіння рослини, що зупиняє процес наливу зерна та знижує загальну біологічну врожайність.

Уражені стулки бобів легко розтріскуються, що призводить до втрат врожаю під час механізованого збирання. Зерно висипається на ґрунт, де стає легкою здобиччю для гниття.

Захворювання послаблює загальну резистентність сої до несприятливих умов середовища, таких як посуха або ураження іншими шкідниками, що призводить до комплексного зниження рентабельності культури.

Першочерговим заходом є використання стійких сортів та насіння високої репродукції, протруєного сертифікованими препаратами системної дії для знищення насіннєвої інфекції.

Дотримання сівозміни із поверненням сої на те саме поле через 3-4 роки. Обов'язкова глибока оранка восени для знищення рослинних залишків, на яких зимує збудник.

Контроль густоти посівів та вчасна боротьба з бур'янами. Менша густота покращує провітрювання рослин, що перешкоджає тривалому зволоженню листової поверхні.

Застосування фунгіцидів у період вегетації (бутонізація – початок цвітіння). Вибір препарату залежить від прогнозу розвитку хвороби та погодних умов.

• Оптимізація мінерального живлення з акцентом на калійні добрива, що зміцнюють клітинні стінки.
• Своєчасна боротьба зі шкідниками для зменшення кількості вхідних воріт інфекції.
• Забезпечення просторової ізоляції між полями поточного та минулого років посіву сої.