Антракноз сорго

Перші симптоми хвороби зазвичай з'являються у вигляді невеликих плям червонуватого або пурпурового кольору. З часом вони розростаються, набуваючи коричневого відтінку з характерною світлою серединою.

За умов високої вологості на поверхні некротичних плям з'являються чорні крапки — ацервули, де утворюються спори гриба. Це явна ознака активної фази розвитку антракнозу.

Стебло рослини при ураженні набуває вигляду темних смуг. Поступово тканини всередині стають м'якими та починають гнити, що послаблює механічну міцність сорго і призводить до полягання посівів.

При інфікуванні метелки спостерігається деформація зерна або повна відсутність заповнення колосків. Уражені суцвіття виглядають кволими, часто покриваються сіро-чорним нальотом грибниці.

Листки, охоплені хворобою, передчасно жовтіють і засихають, що суттєво зменшує загальну фотосинтетичну активність посіву та загальний рівень врожайності.

Збудником захворювання є несовершенний гриб Colletotrichum caudatum. Цей патоген спеціалізується на ураженні соргових культур, викликаючи дегенеративні процеси в усіх тканинах рослини.

Гриб здатний зимувати на рештках врожаю, у ґрунті, а також зберігатися всередині насіннєвого матеріалу. Така витривалість дозволяє інфекції зберігатися на полі протягом тривалого часу.

Життєвий цикл гриба супроводжується активним формуванням конідій у спеціальних органах — ацервулах. Ці спори розповсюджуються за допомогою дощу, вітру або комах, інфікуючи сусідні здорові рослини.

Патоген виділяє специфічні ферменти, що розчиняють клітинні стінки рослини, полегшуючи проникнення міцелію. Це призводить до руйнування судинної системи, що блокує надходження поживних речовин.

Системне ураження призводить до того, що гриб проникає глибоко в стебло, порушуючи фізіологічну цілісність рослини та значно знижуючи її стійкість до стресів.

Розвиток антракнозу інтенсивно відбувається при високій вологості повітря та температурі навколишнього середовища близько 25–30 градусів Цельсія.

Тривалі періоди опадів або надмірні роси сприяють розбризкуванню спор на нижні листки, що створює сприятливі умови для швидкого інфікування всієї площі поля.

Загущені посіви є ідеальним місцем для хвороби через порушений повітрообмін. Підвищена вологість у нижньому ярусі стеблостою стимулює розвиток грибниці навіть у відносно прохолодну погоду.

Неправильне внесення азотних добрив, зокрема їх надлишок, робить тканини рослин надто ніжними, що полегшує проникнення патогену всередину рослинних тканин.

Порушення сівозміни та наявність залишків сорго на поверхні ґрунту створюють постійний запас інфекційного навантаження, який активізується з настанням першого тепла.

Головна небезпека антракнозу полягає у суттєвому зниженні маси врожаю. Зерно стає щуплим, втрачає свою поживну цінність та не придатне для тривалого зберігання.

Ураження стебел призводить до втрати стійкості рослин, через що посіви масово лягають. Це значно підвищує витрати на збір врожаю та спричиняє невиправні втрати в полі.

Антракноз різко знижує енергію проростання насіння. Використання такого зерна для сівби наступного року категорично не рекомендується через ризик раннього зараження сходів.

Якщо хвороба уражує зелену масу, значно падає енергетична цінність силосу, що негативно впливає на показники продуктивності тваринництва при використанні такого корму.

Масштабне поширення хвороби може спричинити втрату до половини запланованого врожаю, що робить вирощування сорго на заражених полях економічно недоцільним без втручання.

Основою захисту є використання сортів та гібридів, які мають генетичну резистентність до антракнозу. Це найбільш ефективний та екологічно безпечний підхід.

Дотримання сівозміни дозволяє значно знизити накопичення інфекційного фону. Повернення сорго на те саме місце повинно відбуватися не раніше ніж через три роки.

Якісна оранка з глибоким закладанням рослинних решток у ґрунт допомагає прискорити їх розпад, що призводить до загибелі спор гриба у природних умовах.

Передпосівне протруювання насіння системними фунгіцидами є обов'язковим заходом для захисту молодих сходів від інфекцій, що передаються через насіннєвий матеріал.

• Регулярний моніторинг стану посівів.
• Збалансоване живлення фосфорно-калійними добривами.
• Застосування фунгіцидів під час вегетації за необхідності.