Антракноз сої

Першими ознаками антракнозу є формування на стеблах, гілках та бобах плям бурого або темно-коричневого кольору, які з часом можуть розширюватися.

За умов підвищеної вологості на уражених місцях з'являються характерні чорні крапки — це ацервули, часто озброєні темними шипиками, видимими навіть без збільшувального скла.

Сильне ураження призводить до передчасного опадання листків, в’янення верхівки рослини та викривлення стебла через ураження тканин.

Боби, що уражені грибом, зазвичай не розвиваються до повної маси, часто чорніють, вкриваються нальотом і можуть передчасно розтріскуватися.

Проростки, заражені від насіння, часто гинуть ще до виходу на поверхню ґрунту або розвиваються слабкими з ознаками чорної ніжки біля кореневої шийки.

Збудником захворювання є несоціальний гриб Colletotrichum americae-borealis, який належить до роду Colletotrichum та вражає різні органи рослини на всіх етапах її росту.

Інфекція зберігається на пожнивних рештках, у ґрунті, а також безпосередньо в насіннєвому матеріалі, що робить насіння головним джерелом поширення хвороби.

Гриб розвиває міцелій, який проникає в епідерміс та паренхіму тканин, викликаючи їх руйнування та подальший некроз клітин рослини.

На поверхні уражених ділянок утворюються спеціальні спороношення — ацервули, де формуються конідії, що легко переносяться вітром та дощовими краплями.

Патоген демонструє високу життєздатність, адаптуючись до різних температурних умов, що дозволяє йому успішно зимувати в широкому діапазоні кліматичних зон.

Розвиток антракнозу сої стимулюється високою вологістю повітря (понад 80%) та температурою, що коливається в межах 20–28 градусів за Цельзієм.

Найбільш критичними періодами для зараження є фази цвітіння та наливу бобів, особливо якщо вони збігаються з частими атмосферними опадами.

Порушення сівозміни, при якому сою висівають на одному полі кілька років поспіль, створює сприятливі умови для накопичення великої кількості спор у ґрунті.

Висока густота посівів обмежує рух повітря, що підтримує стабільно високу вологість навколо стебел і сприяє швидкому поширенню інфекції по всій площі поля.

Наявність ран на рослинах, нанесених шкідниками або сільськогосподарською технікою, створює додаткові "ворота" для швидкого проникнення інфекції всередину тканин.

Шкідливість антракнозу проявляється у значному зниженні врожайності, що зумовлено пошкодженням асиміляційної поверхні та порушенням живлення бобів.

Хвороба суттєво знижує якісні показники зерна: воно стає щуплим, втрачає схожість, а також може бути джерелом інфекції для наступних посівів.

Через передчасну дефоліацію рослини завершують вегетацію раніше часу, що не дає змоги наповнити насіння необхідною кількістю поживних речовин.

Заражені боби часто розтріскуються, що призводить до втрат урожаю безпосередньо під час механізованого збирання врожаю на полях.

На посівах, де захворювання має епіфітотійний характер, спостерігається значне зниження густоти стояння, що призводить до нерівномірного дозрівання культури.

Основний захід захисту — використання якісного, перевіреного на фітопатогени насіння, обробленого сучасними системними фунгіцидами широкого спектра дії.

Дотримання сівозміни з поверненням сої на попереднє поле не раніше ніж через 3 роки дозволяє суттєво знизити запас інфекції у ґрунті.

Агротехнічні заходи включають ретельне загортання рослинних решток у ґрунт та знищення бур'янів, на яких може зберігатися гриб.

У разі виникнення сприятливих для хвороби погодних умов рекомендується проведення профілактичних обприскувань фунгіцидами з різними діючими речовинами.

Селекція та вирощування стійких сортів сої є найбільш економічно обґрунтованим способом мінімізації ризиків від ураження цим патогеном.