Церкоспоридіоз

Типовим симптомом захворювання є поява на листках округлих або овальних плям, які мають коричневе чи темно-буре забарвлення, часто оточених світлим обідком.

На нижньому боці листка в місцях ураження утворюється оливково-чорний наліт, що є спороношенням гриба. При інтенсивному розвитку хвороби плями зливаються, охоплюючи великі ділянки тканини.

Пошкоджені тканини з часом жовтіють та відмирають. Наслідком цього є передчасне опадання листя, що значно послаблює рослину та зменшує її здатність до фотосинтезу.

На стеблах та черешках хвороба проявляється у вигляді видовжених темних некротичних плям. У деяких випадках ураження можуть зачіпати плоди, на яких з'являються дрібні крапкові пошкодження.

Рослини, що уражені церкоспоридіозом, стають помітно пригніченими, втрачають тургор і сильно відстають у рості порівняно зі здоровими екземплярами.

Збудником церкоспоридіозу є гриб Cercosporidium personatum (сучасна назва Passalora personata). Це патогенний мікроорганізм, який належить до класу дейтероміцетів і є спеціалізованим паразитом багатьох сільськогосподарських рослин.

Життєвий цикл гриба супроводжується утворенням конідієносців, які проривають епідерміс листка, та вивільненням конідій. Ці спори є головним інструментом поширення інфекції на нові рослини протягом вегетаційного періоду.

Патоген зимує переважно у формі міцелію або строми на рослинних рештках, що залишилися на полі після збору врожаю. У ґрунті він може зберігати патогенність протягом кількох сезонів.

Поширення спор відбувається пасивно за допомогою вітру, крапель дощу або під час поливу. Потрапляючи на тканини рослин, спори проростають, проникаючи всередину через продихи або механічні пошкодження.

Цей збудник відзначається високою здатністю до адаптації, що дозволяє йому виживати в різних кліматичних умовах і поступово формувати стійкість до окремих груп фунгіцидів.

Найбільш сприятливими для розвитку інфекції є висока вологість повітря та тепла погода з температурою в межах +20°C…+28°C.

Часті дощі, сильні роси та тумани створюють ідеальну мікрофлору для активного проростання спор та швидкого поширення хвороби по всьому полю.

Загущені посіви та відсутність сівозміни сприяють накопиченню інфекційного навантаження, особливо якщо на ділянці не було проведено глибокого обробітку ґрунту.

Нестача поживних речовин, зокрема калію, знижує природний імунітет рослин, що робить їх більш вразливими до проникнення патогенних грибів.

Найактивніше хвороба розвивається у другій половині літа, коли температурний режим стає оптимальним для активної життєдіяльності та розмноження гриба.

Шкодочинність полягає у знищенні фотосинтезуючої поверхні листя, що призводить до порушення метаболічних процесів та зниження накопичення сухої речовини в товарній частині врожаю.

Масове опадання листя викликає недорозвиток бобів або плодів, що безпосередньо впливає на кількість та якість продукції, знижуючи вміст білків та олій.

Уражені рослини стають більш схильними до впливу інших хвороб та шкідників, що посилює загальне пригнічення посівів та економічні збитки для господарства.

При епіфітотійному розвитку хвороби втрати врожайності можуть сягати до половини всього зібраного продукту, що робить церкоспоридіоз досить небезпечним для сільського господарства.

Також пошкоджені плоди та насіння мають нижчі посівні та товарні якості, що негативно позначається на рентабельності виробництва та посівному матеріалі наступного року.

Ефективним заходом є дотримання сівозміни, що передбачає повернення чутливої культури на поле лише через кілька років для зниження інфекційного фону в ґрунті.

Важливим агротехнічним прийомом є якісне заорювання пожнивних залишків, що позбавляє гриб місць для зимівлі та джерел первинного зараження навесні.

Використання фунгіцидів системної дії є необхідним кроком при виявленні перших ознак хвороби для зупинки її поширення та захисту здорових тканин рослин.

Обирайте для посіву стійкі до церкоспоридіозу сорти та гібриди, які мають високий природний імунітет до даного типу грибкових уражень.

• Використання здорового насіннєвого матеріалу.
• Боротьба з бур'янами — резерваторами інфекції.
• Оптимізація норм внесення мінеральних добрив.
• Вчасне проведення заходів із захисту посівів.