Церкоспорельоз

Характерною ознакою хвороби є поява плям на прикореневій частині стебла. Спочатку ці плями мають вигляд світлих овалів, які поступово поширюються навколо стебла, набуваючи вигляду «ока».

На прогресуючій стадії плями стають коричневими або темно-бурими з чітко окресленим темним обідком. Усередині таких плям можна помітити сіруватий наліт, що складається зі спороношення гриба.

Руйнування тканин призводить до втрати пружності стебла. В місці ураження стебло стає крихким, що в подальшому провокує його злам та вилягання посівів під дією навіть слабкого вітру.

Уражені рослини помітно відстають у рості та розвитку. Листя на них передчасно жовтіє і засихає, оскільки порушується повноцінна подача вологи та поживних речовин від кореневої системи до колоса.

При візуальному огляді поля церкоспорельоз можна сплутати з іншими видами прикореневих гнилей, однак саме форма ураження («вічко») є основним діагностичним маркером цієї хвороби.

Збудником церкоспорельозу є гриб Pseudocercosporella herpotrichoides, який належить до класу несовершених грибів. Цей патоген спеціалізується на ураженні прикореневої частини стебла у різних злакових культур.

Інфекція здатна тривалий час зберігатися в ґрунті та на неперегнилих рослинних рештках. Грибниця патогена витримує низькі температури, що дозволяє йому успішно перезимовувати безпосередньо в полі.

Навесні, за наявності високої вологості, гриб утворює спори — конідії. Вони підхоплюються вітром або бризками дощу і переносяться на нижні яруси стебел сусідніх здорових рослин.

Цикл розмноження патогена тісно пов'язаний із температурним режимом. Гриб найбільш активний у прохолодну погоду, тому хвороба часто вражає озимі культури на початку їхнього весняного відновлення.

Процес інфікування починається з проникнення гіф гриба у тканини через піхви нижніх листків. Згодом паразит проникає глибше, руйнуючи тканини стебла та виснажуючи енергетичні ресурси рослини.

Сприятливими умовами для розвитку церкоспорельозу є висока вологість повітря та ґрунту, особливо в осінній та весняний періоди. Оптимальна температура для гриба становить +5...+15 градусів.

Надмірна густота посівів створює специфічний мікроклімат у приземному шарі. Повітря там застоюється, волога довше не випаровується, що створює ідеальне середовище для проростання спор гриба.

На важких, глинистих ґрунтах, де часто спостерігається перезволоження, церкоспорельоз поширюється значно інтенсивніше. Дренаж ґрунту відіграє важливу роль у зниженні ризику епіфітотій.

Порушення сівозміни, зокрема вирощування пшениці по пшениці, призводить до швидкого накопичення інфекційного навантаження в ґрунті. Це робить навіть відносно стійкі сорти вразливими до патогена.

Опади в період кущіння відіграють критичну роль у поширенні спор. Саме краплі дощу найчастіше переносять патоген з поверхні ґрунту на здорові тканини рослини, посилюючи масштаб ураження.

Церкоспорельоз завдає значної шкоди врожаю через недорозвиненість колоса та утворення дрібного, щуплого зерна. Це призводить до падіння показників натури та якості врожаю.

Масове вилягання посівів, яке є наслідком пошкодження стебла, ускладнює роботу комбайнів та збільшує відсоток втрат під час збирання врожаю на полях фермерських господарств.

Рослини, що були заражені патогеном, часто не встигають повноцінно сформувати колос, що веде до зниження загальної врожайності зернових культур на 15–30% залежно від ступеня розвитку хвороби.

Крім того, пошкоджені тканини стебла стають «воротами» для вторинних інфекцій, таких як фузаріози або інші кореневі гнилі, що ще більше ускладнює фітосанітарну ситуацію в посівах.

Висока вологість під час дозрівання зерна на виляглих ділянках може спровокувати розвиток плісняви на колоссі, що робить зерно непридатним для тривалого зберігання та переробки.

Використання стійких сортів є основним стратегічним заходом захисту. Селекційні досягнення дозволяють підбирати сорти з вищою толерантністю до патогенів прикореневої зони.

Агротехніка повинна включати глибоке загортання рослинних решток, оскільки саме на них гриб найчастіше зберігає свою життєздатність протягом міжсезоння у полях.

Дотримання науково обґрунтованої сівозміни є критичним. Зміна культур у полі дозволяє розірвати життєвий цикл патогена та зменшити інфекційний фон без застосування хімічних засобів.

Застосування фунгіцидів під час виходу рослин у трубку є найбільш ефективним способом зупинити розвиток хвороби. Рекомендується використовувати препарати з системною дією для захисту прикореневої зони.

Регулювання норми висіву насіння сприяє кращій аерації посівів. Чим менше загущення, тим менше шансів у гриба створити сприятливі умови для розмноження у нижньому ярусі рослин.