Церкоспороз рицини

Основною ознакою ураження є характерні плями на листкових пластинках рицини. На початку розвитку хвороби вони мають вигляд дрібних точок, які поступово розростаються.

Плями зазвичай набувають кутастої або округлої форми із сірувато-білим центром і темно-коричневою облямівкою, що є діагностичною ознакою виду.

При високій вологості повітря на нижньому боці ураженого листя утворюється характерний наліт оливкового або сірого кольору, що являє собою спороношення гриба.

Сильне ураження призводить до передчасного пожовтіння та всихання листя, що значно знижує загальну фотосинтетичну поверхню рослини.

У занедбаних випадках хвороба може зачіпати не тільки листя, а й стебла, викликаючи некротичні зміни та загальне пригнічення розвитку рицини.

Збудником цього захворювання є недосконалий гриб Cercospora ricinella, що належить до класу Hyphomycetes. Це патоген, який уражає переважно вегетативні органи рослини-господаря.

Життєвий цикл гриба включає утворення конідієносців із конідіями, які є основним джерелом первинного та вторинного зараження посівів рицини протягом вегетаційного періоду.

Патоген зберігається в ґрунті та на рослинних рештках у вигляді грибниці або склероцієподібних утворень, очікуючи сприятливих умов для поновлення своєї життєдіяльності.

Біологія збудника адаптована до кліматичних умов регіонів вирощування рицини, що дозволяє йому швидко пристосовуватися до змін зовнішнього середовища.

Поширення спор відбувається переважно повітряно-крапельним шляхом, за допомогою вітру та крапель дощу, що переносять конідії на здорові частини сусідніх рослин.

Розвитку та активному поширенню церкоспорозу сприяють умови підвищеної вологості, особливо в поєднанні з помірно високими температурами повітря.

Часті опади, тумани та наявність роси на поверхні листя створюють оптимальний мікроклімат для проростання спор та впровадження патогена в тканини рослини.

Загущені посіви рицини, в яких порушена циркуляція повітря, стають зонами підвищеного ризику, оскільки волога на листі в таких умовах випаровується значно довше.

Температурний оптимум для розвитку Cercospora ricinella знаходиться в діапазоні 20–28 градусів Цельсія, що збігається з активною фазою росту культури.

Порушення агротехніки, такі як внесення надмірної кількості азотних добрив, також можуть сприяти більш легкому ураженню рослин грибком.

Основна шкода від хвороби полягає в різкому скороченні площі асиміляційного апарату, що прямо впливає на налив насіння та накопичення олії в ньому.

Передчасне опадання листя порушує нормальний обмін речовин у рослині, що призводить до зниження загальної врожайності насіння рицини.

Зниження якості продукції виражається у зменшенні маси тисячі насінин та погіршенні їх посівних якостей, що робить насіннєвий матеріал менш придатним для використання.

Ослаблені рослини стають більш сприйнятливими до інших інфекцій та впливу шкідників, що погіршує загальну фітосанітарну ситуацію на полі.

У роки епіфітотійного розвитку хвороби втрати врожаю насіння можуть досягати суттєвих показників, що робить боротьбу з церкоспорозом економічно необхідною.

Система захисту від церкоспорозу повинна бути комплексною і базуватися насамперед на дотриманні правильних агротехнічних заходів.

Найважливішим методом є глибоке загортання рослинних решток у ґрунт, оскільки вони є основним резервуаром інфекції в міжсезоння.

Дотримання сівозміни з виключенням повернення рицини на попереднє поле раніше ніж через 3-4 роки істотно знижує накопичення спор у ґрунті.

Використання стійких до хвороби сортів і гібридів, а також проведення вчасної боротьби з бур’янами сприяють оздоровленню агроценозу.

• Застосування фунгіцидів при перших ознаках хвороби.
• Використання здорового посівного матеріалу.
• Оптимізація густоти стояння рослин.
• Збалансоване внесення мінеральних добрив.