Біполяріоз

Перші симптоми хвороби проявляються у вигляді дрібних світлих плям на листі, які з часом темніють і стають видовженими. Вони часто оточені світло-жовтим хлоротичним ореолом.

Зі збільшенням кількості плям вони зливаються, спричиняючи відмирання значних ділянок листкової пластини. На уражених частинах рослин часто з'являється характерний оливково-чорний наліт спор.

На стеблах хвороба проявляється у вигляді темних штрихів або виразок. Ураження стебла призводить до порушення водного режиму, що викликає в’янення та вилягання посівів.

При ураженні колоса спостерігається поява темних плям на лусочках, що призводить до формування щуплого, недорозвиненого зерна, яке втрачає посівні та харчові якості.

У вологу погоду симптоми поширюються дуже швидко, охоплюючи все більше здорових тканин, що може призвести до повного висихання листя ураженої рослини.

Збудником захворювання є недосконалий гриб Bipolaris cookei, що належить до класу гіфоміцетів. Цей мікроорганізм вирізняється надзвичайною стійкістю до несприятливих погодних умов та здатністю тривалий час зберігатися в ґрунті.

Грибок вражає широкий спектр культурних рослин, переважно злакових. Основний спосіб поширення інфекції — розповсюдження конідій вітром, дощем або через техніку, що використовується на полях.

Патоген має високу здатність до колонізації тканин рослин, проникаючи всередину через продихи або механічні пошкодження епідермісу. Це дозволяє йому ефективно поглинати поживні речовини з клітин господаря.

Гриб може зберігатися на рослинних рештках у вигляді міцелію або хламідоспор. Це робить його небезпечним у сівозмінах, де не проводиться якісна обробка стерні після збирання врожаю.

Чорна або оливкова пігментація конідій гриба обумовлена високим вмістом меланіну, що допомагає їм витримувати сонячне випромінювання та зберігати інфекційну активність протягом тривалого періоду.

Основним чинником розвитку біполяріозу є висока вологість повітря, особливо під час теплих періодів. Роса або часті опади створюють ідеальні умови для проростання спор гриба.

Температурний режим у межах +20…+28°C є найбільш сприятливим для швидкої колонізації тканин рослини патогеном. У такі періоди хвороба набуває вигляду епіфітотії.

Загущені посіви є додатковим ризиком, оскільки вони перешкоджають провітрюванню, зберігаючи вологу в прикореневій зоні та нижніх ярусах рослин на тривалий час.

Дефіцит поживних речовин у ґрунті послаблює загальний імунітет культур. Рослини, що відчувають нестачу фосфору або калію, стають більш вразливими до інфекції.

Висока насиченість сівозміни сприйнятливими злаковими культурами сприяє накопиченню інфекційного навантаження в ґрунті, що значно ускладнює контроль хвороби.

Біполяріоз суттєво зменшує загальну продуктивність посівів. Через пошкодження листя знижується інтенсивність фотосинтезу, що безпосередньо впливає на налив зерна.

Втрати врожаю при сильному ураженні можуть становити до 30% і більше. Окрім кількісних втрат, якісно погіршується структура врожаю, що призводить до збитків при реалізації.

Уражені зернівки мають меншу масу, що знижує класність продукції. Крім того, гриб може продукувати мікотоксини, що робить зерно непридатним для переробки.

Рослини, що захворіли на ранніх етапах, можуть повністю зупинитися у розвитку. Це створює "лисини" на полі, які згодом заростають бур'янами, що ще більше погіршує фітосанітарний стан.

Загальна шкодочинність патогена включає також витрати на додаткові фунгіцидні обробки, що підвищують собівартість кінцевої аграрної продукції.

Дотримання сівозміни є ключовим заходом. Необхідно уникати вирощування злакових культур на одному полі частіше, ніж раз на три роки, щоб перервати цикл розвитку гриба.

Якісний обробіток ґрунту, зокрема глибока оранка, дозволяє закопати інфіковані рештки глибоко в ґрунт, де вони швидко розкладаються і не стають джерелом зараження.

Використання стійких до патогену сортів є найефективнішим способом захисту. Селекційна робота постійно виводить нові гібриди з підвищеною резистентністю до грибкових хвороб.

Застосування протруйників під час посівної кампанії забезпечує захист сходів на ранніх критичних фазах розвитку рослин від ґрунтової інфекції.

• Проведення моніторингу посівів для вчасного виявлення симптомів.
• Використання фунгіцидів на основі діючих речовин з різних класів для запобігання резистентності.
• Збалансоване живлення рослин макро- та мікроелементами.
• Видалення бур'янів навколо полів для зменшення джерел інфекції.