Чорна коренева гниль

Типовою ознакою ураження є зупинка росту та розвитку рослини, а також загальне пожовтіння (хлороз) листя через неможливість повноцінного живлення через хворі корені.

Під час викопування хворих рослин можна побачити виражене почорніння кореневої системи. Уражені тканини розм'якшуються, стають темними та поступово руйнуються, втрачаючи здатність до всмоктування води.

При детальному огляді на поверхні коренів часто виявляється темно-оливковий або чорний наліт, що складається зі спор гриба, які масово розмножуються на відмерлих тканинах.

У розсади хвороба проявляється у вигляді чорної ніжки: прикоренева частина стебла темніє, стає тонкою та переламується, що призводить до вилягання та швидкої загибелі молодих рослин.

На дорослих рослинах спостерігається передчасне в'янення у спекотні години, оскільки пошкоджена коренева система не здатна забезпечити рослину достатньою кількістю вологи.

Збудником чорної кореневої гнилі є ґрунтовий гриб Berkeleyomyces basicola, який раніше класифікувався як Thielaviopsis basicola. Це патоген, що мешкає в ґрунті та уражує кореневу систему широкого спектра культур.

Гриб характеризується високою витривалістю завдяки утворенню хламідоспор, які здатні роками зберігати життєздатність у несприятливих умовах, навіть за відсутності рослини-господаря.

Проникнення інфекції відбувається через кореневі волоски або дрібні пошкодження тканин, після чого міцелій гриба активно поширюється по тканинах кореневої системи.

Патоген виробляє особливі структури (ендоконідії), які забезпечують швидке розмноження та поширення інфекції в прикореневій зоні рослин під час вегетаційного періоду.

Велика кількість рослин-господарів серед сільськогосподарських культур робить цей патоген одним із найбільш небезпечних об'єктів у сучасному землеробстві.

Розвиток патогена найбільш активний при вологому ґрунті та температурах повітря в межах 15–25 градусів Цельсія, що часто збігається з ранніми етапами росту багатьох культур.

Рівень кислотності ґрунту (pH) вище 6,0 є сприятливим фактором для розвитку гриба, тому на лужних або нейтральних ґрунтах ризик спалаху інфекції значно підвищується.

Висока вологість ґрунту в поєднанні з його ущільненням та поганою аерацією створюють ідеальні умови для проростання спор і швидкого зараження кореневої системи.

Порушення сівозміни, при якому чутливі до хвороби культури повертаються на одне поле занадто часто, призводить до накопичення патогену в ґрунті та епіфітотійного поширення.

Надмірне внесення азотних добрив або тривалий застій води після поливу також провокують посилення симптомів хвороби та пришвидшують процес загнивання коренів.

Шкодочинність Berkeleyomyces полягає у суттєвому недоборі врожаю та погіршенні якості продукції. Ураження кореневої системи призводить до порушення обміну речовин у рослині.

Повна втрата врожаю спостерігається на ділянках з високим ступенем зараження ґрунту, що часто призводить до необхідності списання посівів та проведення пересіву.

Патоген погіршує товарний вигляд овочевих культур та знижує лежкість продукції, що робить вирощування в умовах інфекційного навантаження економічно недоцільним.

Вторинна інфекція, що приєднується до пошкоджених коренів, посилює негативний вплив на рослину, роблячи її вкрай вразливою навіть до несприятливих погодних умов.

Зараження ґрунту на полі створює довгострокові проблеми, оскільки викорінити гриб, що має здатність до виживання у вигляді хламідоспор, надзвичайно важко.

Головним заходом захисту є впровадження науково обґрунтованої сівозміни, де чутливі до хвороби культури повертаються на ділянку з інтервалом не менше 4–5 років.

Важливим елементом є використання якісного насіння та розсади, що пройшли перевірку на відсутність патогену, а також обробка насіння перед посівом фунгіцидами.

Коригування кислотності ґрунту шляхом підкислення (для певних видів) та забезпечення належного дренажу значно зменшує активність поширення інфекції в ґрунті.

• Вирощування стійких до хвороби гібридів та сортів.
• Видалення рослинних залишків та глибока оранка ґрунту.
• Регулювання режиму поливу для запобігання перезволоженню.
• Застосування біологічних фунгіцидів на основі грибів-антагоністів.

Хімічний контроль передбачає використання ґрунтових фунгіцидів та фунгіцидних протруйників, які повинні застосовуватися згідно з регламентом для досягнення максимального результату.