Баеоміцетові лишайники

Основними симптомами є поява на стовбурах та гілках дрібних утворень, які нагадують грибкові вирости або специфічний наліт.

Колір утворень зазвичай сірий, зеленувато-білий або білуватий, що робить їх помітними на темній корі дерев у сиру погоду.

Плодові тіла виглядають як короткі ніжки з розширеною частиною на верхівці, що надає корі специфічного шорсткого вигляду.

На відміну від інфекційних хвороб, такі лишайники не викликають відмирання кори, зміни її кольору на коричневий або чорний, якщо не враховувати вікові зміни.

Присутність лишайників стає найбільш помітною після дощів, коли їхній талом набрякає і набуває більш виразного забарвлення.

Родина Baeomycetaceae — це група лишайників, що належать до класу аскоміцетів. Хоча вони не є паразитами в класичному розумінні, в агрономічній практиці вони сприймаються як небажані організми, що заселяють кору плодових дерев.

Грибний компонент лишайника (мікобіонт) вступає у симбіоз із водоростями, утворюючи складну структуру, яка закріплюється на поверхні кори або ґрунту.

Представники роду Baeomyces формують специфічне слань, що складається з первинної та вторинної частин, причому остання несе плодові тіла — апотеції.

Поширення лишайників відбувається шляхом перенесення спор повітряними масами, які осідають на корі дерева, де за наявності вологи починають проростати.

Біологічно це витривалі організми, здатні виживати в умовах, які є непридатними для багатьох інших видів грибів, проте вони не руйнують тканини живого дерева.

Висока вологість повітря є головним фактором розвитку баеоміцетових лишайників, тому їх найбільше на деревах у густих та занедбаних насадженнях.

Недостатнє освітлення та відсутність якісного обрізування створюють ідеальний мікроклімат для їхнього закріплення на корі дерева.

Старі сади, де дерева мають грубу та зрілу кору, стають основним місцем накопичення цих організмів через накопичення органічних часток у тріщинах кори.

Сприятливим середовищем також є відсутність промислового забруднення повітря, що вказує на гарну екологічну ситуацію, але не скасовує необхідність гігієни саду.

Помірні температури забезпечують стабільне зростання протягом вегетаційного сезону, що дозволяє лишайникам поступово збільшувати площу покриття.

Лишайники створюють умови для прихованого розмноження шкідників, слугуючи місцем для їхньої зимівлі під «ковдрою» з талому.

У місцях скупчення лишайників може накопичуватися волога, що створює передумови для розвитку справжніх патогенних грибів та бактерій.

Закупорювання епіфітами поверхні кори заважає нормальному газообміну дерева, що особливо негативно позначається на молодих саджанцях.

Масове поширення лишайників ускладнює проведення фітосанітарного моніторингу саду, приховуючи початкові симптоми серйозних інфекційних хвороб.

Наявність великої кількості лишайників свідчить про зниження інтенсивності догляду, що з часом призводить до загального послаблення деревного організму.

Регулярне санітарне та формувальне обрізування крони дозволяє забезпечити доступ світла та повітря, що різко обмежує розвиток епіфітів.

Очищення штамбів та скелетних гілок від старої відмерлої кори та лишайників спеціальними скребками є обов’язковим заходом для доглянутого саду.

Побілка стовбурів вапняним молоком з додаванням мідного купоросу створює несприятливе лужне середовище для проростання спор лишайників.

Обприскування дерев розчином залізного купоросу у фазі спокою сприяє загибелі та подальшому злущуванню лишайникових колоній.

Підтримання здоров’я саду через своєчасне підживлення та захист від шкідників дозволяє деревам самостійно протистояти надмірному заселенню епіфітами.