Аскохітоз гороху

На ранніх етапах розвитку на стеблах, листках та бобах з'являються плями, що мають округлу форму. Часто вони окреслені темною або коричневою облямівкою, яка виразно контрастує зі здоровою тканиною.

Характерною ознакою аскохітозу є поява дрібних чорних крапок — пікнід гриба, що розташовуються концентричними колами або хаотично в центрі ураженої ділянки.

При ураженні бобів плями стають дещо втиснутими, набуваючи коричневого забарвлення. Через них грибниця проникає всередину стручка, вражаючи молоде насіння, що призводить до його потемніння.

Пошкоджені листки передчасно жовтіють, скручуються та засихають, що суттєво знижує фотосинтетичну поверхню рослини та впливає на формування майбутнього врожаю.

На сходах хвороба проявляється у вигляді гнилі кореневої шийки, що часто стає причиною зрідженості посівів та загибелі молодих рослин ще до фази активного росту.

Збудником захворювання є патогенний гриб Ascochyta pisi, який належить до класу несовершених грибів. Він розвивається шляхом утворення пікнід, усередині яких формуються конідії, що поширюються вітром та краплями дощу.

Гриб здатний тривалий час зберігатися в стадії спокою на рослинних рештках у ґрунті, а також у вигляді грибниці всередині насіннєвого матеріалу, що робить насіння головним джерелом первинного зараження.

Розвиток патогена відбувається безпосередньо в тканинах рослини, де він живиться соками та руйнує клітинні структури, що призводить до появи типових некротичних плям на різних органах культури.

Цикл розмноження гриба має кілька генерацій протягом сезону, що дозволяє інфекції дуже швидко поширюватися по всьому полю в умовах сприятливої погоди.

Патоген має високу здатність адаптуватися до умов зовнішнього середовища, що ускладнює повне викорінення хвороби на ділянках, де горох вирощується без дотримання сівозміни.

Головним фактором, що провокує спалах захворювання, є висока вологість повітря, особливо під час весняно-літніх опадів, коли спори гриба легко переносяться на сусідні рослини.

Температурний режим у межах +20...+25°C вважається оптимальним для інтенсивного росту міцелію та утворення пікнід на уражених органах гороху.

Загущені посіви та недостатня аерація в міжряддях сприяють швидкому накопиченню вологи, що створює ідеальні умови для проростання спор гриба Ascochyta pisi.

Порушення строків посіву, зокрема висадка в холодний та перезволожений ґрунт, затримує розвиток рослин і робить їх більш вразливими до раннього зараження патогеном.

Наявність на полі бур'янів із родини бобових також може виступати додатковим резервуаром для збереження гриба та його поширення на основну культуру.

Аскохітоз завдає значних економічних збитків господарствам через суттєве зниження як кількісних, так і якісних показників урожайності гороху.

Внаслідок ураження насіння погіршується його схожість, що призводить до втрати посівного матеріалу та необхідності проведення повторних посівів на окремих ділянках.

Через передчасне засихання листків та бобів зерно формується недорозвиненим та щуплим, що знижує його ринкову вартість та вміст поживних речовин.

Пошкоджені стебла втрачають міцність, що підвищує ризик вилягання посівів, що, у свою чергу, ускладнює процес збору врожаю та спричиняє механічні втрати на полі.

Крім того, накопичення інфекції в ґрунті обмежує вибір культур для сівозміни та потребує додаткових витрат на інтенсивні фунгіцидні обробки в майбутньому.

Використання стійких до аскохітозу сортів є першочерговим завданням агронома для мінімізації ризиків та зменшення використання хімічних засобів захисту.

Суворе дотримання сівозміни з поверненням гороху на поле не раніше ніж через 4 роки дозволяє суттєво зменшити рівень інфекційного навантаження в ґрунті.

Глибока оранка після збору врожаю з ретельним загортанням рослинних решток у ґрунт допомагає прискорити їх розкладання та знищити спори гриба, що зимують.

Застосування якісних фунгіцидів для протруювання насіння перед посівом гарантує захист сходів від раннього ураження та сприяє рівномірному розвитку культури.

Під час вегетації проводяться обприскування системними фунгіцидами при виявленні перших ознак хвороби, особливо у вологі роки або при загрозі масового розповсюдження.