Альбіфімбрія бородавчаста

Початкові ознаки ураження виглядають як водянисті плями на листках та стеблах, які поступово змінюють колір на темно-коричневий або сірий. Плями зазвичай мають чітко окреслену межу з тканиною, що залишається здоровою.

На поверхні некрозних ділянок за умов високої вологості з’являються білі або зеленуваті подушечки — це спородохії гриба. Вони можуть розташовуватися концентрично, створюючи характерний візерунок на ураженому органі.

У міру розвитку хвороби тканини в місцях некрозів відмирають, що призводить до появи дірок на листі та викривлення пагонів. У разі системного ураження спостерігається передчасне в’янення всієї рослини.

При ураженні кореневої системи рослина стає пригніченою, її ріст сповільнюється, а при сильному розвитку інфекції відбувається гниття коренів, що веде до повної загибелі культури.

Насіння та плоди також можуть ставати джерелом інфекції. На них утворюються вдавлені плями, які вкриваються споровим нальотом, що різко знижує якісні показники врожаю та його здатність до тривалого зберігання.

Збудником захворювання є мікроскопічний гриб Albifimbria verrucaria, який у науковій літературі тривалий час був відомий під назвою Myrothecium verrucaria. Це фітопатоген, що належить до групи недосконалих грибів, здатний до інтенсивного розмноження на рослинних рештках.

Цей гриб є факультативним паразитом, що дозволяє йому успішно існувати у ґрунті як сапротроф тривалий час. На уражених тканинах він формує дрібні спороложа, так звані спородохії, які є ключовим індикатором наявності інфекції.

Біологічна небезпека патогена полягає у виробленні ним специфічних токсинів, зокрема макроциклічних трихотеценів. Ці речовини спричиняють швидке руйнування клітинних мембран та загибель тканин рослини-господаря.

Поширення гриба в агроценозі відбувається шляхом перенесення конідій повітряними масами, краплями дощу або під час механічного догляду за посівами. Волога є головним вектором перенесення спор.

Патоген відрізняється надзвичайно широким спектром ураження, захоплюючи як сільськогосподарські, так і декоративні культури, що значно ускладнює фітосанітарну ситуацію на полях.

Для успішного інфікування та подальшого розвитку гриба необхідна висока відносна вологість повітря, яка стабільно тримається на рівні 90 відсотків та вище протягом декількох днів.

Температурний режим у межах від +20°C до +28°C вважається оптимальним для метаболізму Albifimbria verrucaria. У цих умовах тривалість інкубаційного періоду хвороби мінімальна.

Загущені посіви створюють ідеальні умови для розвитку патогена через обмежену вентиляцію, що призводить до випадання роси та тривалого зволоження поверхні вегетативних органів.

Накопичення інфекції в ґрунті тісно пов’язане з наявністю неперегнилих залишків рослин, де гриб може зимувати у формі міцелію або конідій, очікуючи сприятливих умов для нової хвилі зараження.

Наявність будь-яких механічних пошкоджень на рослинах значно полегшує проникнення гриба вглиб тканин, що робить пошкоджені градом або шкідниками ділянки найбільш вразливими.

Головна шкодочинність полягає в суттєвому зменшенні асиміляційної поверхні листя, що призводить до дефіциту поживних речовин та значного зниження врожайності сільськогосподарських культур.

Ураження молодих сходів може спричинити їх випадіння, що призводить до зниження густоти стояння рослин та необхідності проведення дорогої пересівної кампанії.

Наявність мікотоксинів, що виділяються збудником, робить продукцію токсичною, знижує її харчову та кормову цінність, а також обмежує можливості її подальшої переробки.

Для декоративних рослин хвороба небезпечна втратою товарного вигляду, оскільки некротичні плями та споровий наліт роблять рослини непридатними для реалізації або використання в озелененні.

Хвороба послаблює фізіологічний стан рослин, роблячи їх вкрай чутливими до інших патогенів та несприятливих абіотичних факторів, таких як посуха або перепади температур.

Дотримання сівозміни є критично важливим заходом. Повернення сприйнятливих культур на одне й те саме поле допускається лише через кілька років, що перериває цикл накопичення інфекції.

Необхідно проводити глибоку оранку та застосовувати деструктори стерні, що сприяють швидкій мінералізації рослинних решток, де зберігається збудник хвороби.

Використання якісного посівного матеріалу та фунгіцидна обробка насіння дозволяють попередити розвиток інфекції на ранніх етапах розвитку сходів, коли вони найбільш вразливі.

Застосування фунгіцидів із груп стробілуринів та тріазолів у період вегетації є ефективним способом стримування епіфітотій, проте обробки слід проводити профілактично до появи масових симптомів.

Підтримка оптимальної густоти посівів та контроль шкідників, які пошкоджують цілісність епідермісу рослин, є дієвим способом зниження ризику інфікування Albifimbria verrucaria.