Стрептомікоз

Найбільш вираженими є виразкові ураження підземних органів. На бульбах картоплі з’являються неглибокі, але розлогі плями, які з часом перетворюються на сухі струпи або виразки різної форми.

Поверхня ураженої ділянки стає шорсткою, покритою пробковою тканиною. Така деформація значно псує зовнішній вигляд продукції, роблячи її непридатною для реалізації на ринку.

При ураженні коренів спостерігається їхнє потемніння та поступове відмирання дрібних відгалужень. Це призводить до порушення живлення рослини, внаслідок чого листя жовтіє та передчасно в’яне.

У місцях активного ураження тканини стають ламкими. На відміну від мокрих гнилей, при стрептомікозі уражені зони залишаються сухими, що є ключовою ознакою для візуальної діагностики захворювання.

Часто навколо виразок помітний чітко виражений обідок, який свідчить про активну роботу імунної системи рослини по локалізації інфекції, проте в більшості випадків патоген перемагає.

Збудником захворювання є Streptomyces viridochromogenes — ґрунтовий мікроорганізм, що належить до групи актиноміцетів. Ці бактерії мають розвинений гіллястий міцелій, що дозволяє їм активно освоювати ґрунтовий субстрат.

Патоген є сапрофітом, який при наявності відповідних умов переходить до паразитування на кореневій системі та бульбах рослин. Його спори надзвичайно стійкі до несприятливих погодних умов, що ускладнює повну ліквідацію збудника з ґрунту.

Мікроорганізм активно продукує ферменти, що розщеплюють целюлозу та інші компоненти рослинних клітин. Це дозволяє йому не лише виживати в ґрунті, але й руйнувати тканини рослин-господарів під час інфекційного процесу.

Поширення збудника відбувається через ґрунт, заражений посадковий матеріал та сільськогосподарське знаряддя. Міграція бактерій можлива разом з водою під час поливу або дощів.

Висока чисельність цих бактерій у ґрунті є показником біологічної деградації, оскільки вони витісняють корисну мікрофлору та створюють стресові умови для культурних рослин.

Оптимальними умовами для розвитку хвороби є тепла погода з температурою ґрунту в межах 25–30 градусів Цельсія. Саме при таких показниках бактерії найбільш інтенсивно розмножуються.

Надмірне вапнування ґрунту, що підвищує показник pH до нейтрального або слабколужного рівня, сприяє швидкому поширенню збудника. Актиноміцети дуже чутливі до кислотності і краще почуваються на лужних ґрунтах.

Легкі за гранулометричним складом, піщані ґрунти з гарною аерацією створюють ідеальні умови для дихання та росту Streptomyces viridochromogenes.

Тривале вирощування однієї і тієї ж культури на одному місці призводить до накопичення інфекційного навантаження в ґрунті. Бактерії поступово накопичуються в зоні росту коренів.

Недостатня вологість ґрунту в поєднанні з його високою температурою влітку провокує масові спалахи хвороби, оскільки рослини перебувають у стані стресу і легше піддаються зараженню.

Головна шкода полягає у втраті товарного вигляду продукції. Уражені овочі втрачають вагу та поживну цінність, стаючи джерелом поширення хвороби при закладанні на зберігання.

Хвороба суттєво знижує врожайність за рахунок пригнічення розвитку кореневої системи. Рослини стають менш стійкими до інших несприятливих факторів середовища.

Висока заселеність ґрунту цим патогеном обмежує вибір культур для вирощування на наступні роки. Це вимагає додаткових витрат на фунгіцидну обробку та агротехнічні заходи.

Заражена продукція має низькі смакові якості та швидше псується під впливом вторинних мікроорганізмів, що проникають через пошкоджену шкірку бульб.

У тепличних господарствах стрептомікоз може призвести до повного знищення розсади та виснаження ґрунтосумішей, що вимагає дорогої дезінфекції приміщень.

Основним методом профілактики є дотримання сівозміни з використанням культур, що не є господарями для даного збудника. Повернення сприйнятливих культур на поле можливе лише через 3–4 роки.

Важливо регулювати кислотність ґрунту. Внесення фізіологічно кислих мінеральних добрив допомагає дещо пригнітити розвиток актиноміцетів у ґрунті.

Використання сидератів, які виділяють природні антибіотики (наприклад, гірчиця біла), позитивно впливає на санітарний стан ґрунту та знижує кількість патогенів.

Ретельний відбір здорового насіннєвого матеріалу та його передпосадкова обробка згідно з регламентами використання засобів захисту рослин є критично важливими для запобігання поширенню інфекції.

• Підтримка оптимального водного режиму під час формування врожаю.
• Дезінфекція сільськогосподарського інвентарю після роботи на заражених ділянках.
• Уникнення надмірного внесення органічних добрив без попереднього компостування.
• Вирощування сортів, що мають генетичну стійкість до паршових захворювань.