Звичайна парша картоплі

Основними ознаками хвороби є ураження бульб, на поверхні яких з’являються виразки різного типу: пласкі, випуклі або глибокі.

Поверхня уражених ділянок стає шорсткою, вкритою корковою тканиною коричневого кольору, що нагадує пробку.

Окрім бульб, симптоми можуть проявлятися на кореневій системі та підземних стеблах у вигляді дрібних некротичних плям, що часто залишаються непоміченими.

На початкових етапах ураження виглядає як дрібні цятки, але з часом вони розростаються і можуть займати велику площу шкірки.

Уражений врожай втрачає естетичний вигляд та стає вразливим до вторинних інфекцій під час тривалого зберігання.

Збудником є ґрунтові актиноміцети роду Streptomyces, зокрема вид Streptomyces tumemacerans, що мешкають у верхніх шарах ґрунту.

Ці мікроорганізми є сапрофітами, що можуть роками виживати в ґрунті, харчуючись рослинними залишками та органікою.

Патоген проявляє найвищу активність у ґрунтах із нейтральною або слаболужною реакцією, що виникає при надмірному вапнуванні.

Зараження відбувається через сочевички, місця кріплення столонів або природні мікротріщини, які з'являються при інтенсивному рості бульби.

Біологія збудника тісно пов'язана зі станом ґрунтової мікробіоти, тому боротьба з ним є комплексним завданням для агрономів.

Найбільш сприятливими для розвитку парші є сухі періоди з високими температурами під час фази формування молодих бульб.

Високий рівень pH ґрунту (вище 6.0) є головним фактором ризику, тому внесення свіжого гною чи надмірної кількості вапна стимулює поширення хвороби.

Нестача вологи в ґрунті під час критичних фаз розвитку культури призводить до того, що бульби стають беззахисними перед нападом актиноміцетів.

Тривале вирощування картоплі на одному місці призводить до накопичення інфекційного навантаження, що робить щороку все важче отримати здоровий врожай.

Надмірна аерація ґрунту, зумовлена частим розпушуванням у суху погоду, також сприяє життєдіяльності патогену.

Хвороба суттєво знижує товарну якість картоплі, роблячи її непридатною для реалізації у торговельних мережах та супермаркетах.

Через порушення захисного шару шкірки бульби інтенсивніше випаровують вологу, що веде до їх швидкого в'янення у сховищах.

Наявність виразок парші відкриває «ворота» для грибкових та бактеріальних інфекцій, що провокують гниття під час зимового зберігання.

Знижується не лише зовнішній вигляд, а й погіршуються смакові якості картоплі, що значно обмежує можливості її кулінарного використання.

Використання ураженого матеріалу для посадки призводить до зараження нових ділянок ґрунту, де хвороба закріплюється на довгі роки.

Основою захисту є дотримання правильної сівозміни, що передбачає повернення картоплі на поле не раніше ніж через 4–5 років.

Категорично не рекомендується вносити свіжий гній під картоплю, краще використовувати зрілий компост або висівати сидеральні культури.

Застосування фізіологічно кислих добрив, наприклад, сульфату амонію, допомагає дещо підкислити ґрунт і знизити активність збудника парші.

Важливо обирати для вирощування сорти картоплі, які демонструють генетичну стійкість або толерантність до збудників парші.

• Використання виключно здорового насіннєвого матеріалу.
• Проведення передпосадкового протруювання бульб дозволеними препаратами.
• Підтримання рівномірного зволоження ґрунту під час вегетації.