Зірчаста парша картоплі

Основним симптомом зірчастої парші є поява на поверхні бульб специфічних уражень у формі глибоких виразок, що нагадують зіркоподібні тріщини.

На відміну від звичайної парші, краї таких виразок часто підняті, а їхня форма має виражену радіальну структуру, яка робить уражені ділянки дуже помітними під час зберігання.

Ураження охоплює перидерму бульби, при цьому тканини всередині виразки можуть набувати коркової структури, що призводить до деформації товарного вигляду картоплі.

Хвороба може проявлятися не тільки на бульбах, а й на підземних частинах стебел, викликаючи їхнє часткове некротизування в умовах підвищеної вологості ґрунту.

Візуально такі бульби виглядають непривабливо, що різко знижує їхню ринкову вартість і придатність для тривалого зберігання через ризик вторинних інфекцій.

Збудником цього захворювання є ґрунтовий бактеріальний мікроорганізм — променистий гриб (актиноміцет) Streptomyces stelliscabiei.

Цей патоген є типовим мешканцем ґрунтової мікрофлори, здатним зберігатися в ґрунті протягом тривалого часу, харчуючись органічними залишками.

Бактерія проникає в бульбу переважно через сочевички або мікротріщини, що утворюються під час росту картоплі, що робить її вразливою на ранніх етапах формування врожаю.

Організм належить до групи актиноміцетів, які здатні продукувати специфічні ферменти, що руйнують клітинні стінки тканин рослини-господаря.

Біологічна особливість збудника полягає у його високій стійкості до екстремальних температур і здатності виживати в широкому діапазоні рН ґрунтового середовища.

Розвитку зірчастої парші найбільше сприяє лужна або нейтральна реакція ґрунту, що важливо враховувати при плануванні внесення добрив.

Надмірне внесення свіжого гною або вапна, що підвищує рН ґрунту, створює сприятливе середовище для активного розмноження даного штаму стрептоміцетів.

Оптимальні умови для зараження спостерігаються в періоди посушливої погоди, коли поверхневі шари ґрунту пересихають, а розвиток бульб потребує підвищеного живлення.

Нестача вологи в період бульбоутворення послаблює імунітет рослини, полегшуючи доступ бактеріям до ніжних тканин перидерми картоплі.

Інфекція активно поширюється через заражений посадковий матеріал, а також при використанні ґрунтообробних інструментів, що переносять спори патогену.

Головна шкода полягає в істотній втраті товарного вигляду продукції, через що бульби стають непридатними для реалізації в торговельних мережах.

Зірчаста парша значно підвищує ризик розвитку сухої та мокрої гнилі, оскільки виразки служать відкритими воротами для грибкових і бактеріальних інфекцій під час зберігання.

При інтенсивному ураженні спостерігається зниження маси бульб, що призводить до недобору загального врожаю картоплі на ділянках з високим інфекційним фоном.

Смакові якості ураженої картоплі можуть погіршуватися, а вміст крохмалю в пошкоджених тканинах знижується через порушення метаболічних процесів бульби.

Сильно уражені партії картоплі погано зберігаються, що призводить до значних економічних збитків для сільгоспвиробників і фермерських господарств.

Основним методом боротьби є дотримання сівозміни, що виключає повернення картоплі на колишнє поле раніше, ніж через 3-4 роки.

Рекомендується висаджування стійких сортів, які володіють більш щільною шкіркою, що утруднює проникнення патогену в тканини рослини.

Важливим прийомом є підкислення ґрунту шляхом внесення фізіологічно кислих добрив, таких як сульфат амонію, що пригнічує розвиток стрептоміцетів.

Використання здорового, протруєного посадкового матеріалу значно знижує ризик первинного зараження ґрунту на чистих ділянках.

• Полив у період бульбоутворення.
• Уникання внесення свіжого гною.
• Регулярна дезінфекція сільгоспінвентарю.