Європейський гнилець

Основним симптомом є загибель личинок до моменту запечатування, що призводить до появи «строкатого» розплоду.

Тіло хворої личинки втрачає перламутровий блиск, набуває жовтуватого кольору, а згодом стає коричневим або чорним.

При гнильці виникає характерний кислий запах, який можна відчути при відкритті вулика в теплу погоду.

Тканини загиблої личинки стають кашкоподібними, проте на відміну від американського гнильця, вони не утворюють довгих ниток при витягуванні.

• Втрата природного забарвлення личинок
• Нерівномірний вихід розплоду
• Западання кришечок на стільниках
• Наявність сухих корочок на дні ячейки

Збудником захворювання є специфічна бактерія Melissococcus plutonius, що вражає личинки бджіл у віці до чотирьох діб.

Це нерухомий грампозитивний кокоподібний мікроорганізм, що інтенсивно розмножується у кишківнику молодих личинок.

Бактерія надзвичайно живуча у зовнішньому середовищі: у залишках стільників вона може зберігатися протягом кількох років.

Найчастіше інфекція ускладнюється супутніми патогенами, такими як Bacillus alvei, що посилює процес розкладання розплоду.

Поширення збудника відбувається через інфіковані стільники, корм, бджолиний інвентар та під час блукання бджіл між вуликами.

Розвиток хвороби провокується ослабленням імунітету бджолиних сімей через недоїдання або погані погодні умови навесні.

Висока вологість і переохолодження гнізда створюють ідеальні умови для розмноження патогенної мікрофлори в стільниках.

Недотримання ветеринарних норм на пасіці та спільне використання інструментів для різних сімей значно підвищують ризик епізоотії.

Скупчення великої кількості старих стільників, які рідко оновлюються, накопичує інфекційне навантаження в кожному вулику.

Відсутність ранньовесняного підживлення та дефіцит білкового корму різко знижують стійкість бджіл до ураження бактеріями.

Європейський гнилець призводить до швидкого виснаження бджолиної сім'ї та суттєвого зниження її працездатності.

Уражені сім'ї не здатні ефективно збирати мед, оскільки бджоли витрачають весь ресурс на видалення загиблого розплоду.

Хвороба має високу контагіозність, тому без належних заходів вона може вразити всю пасіку протягом короткого часу.

Втрата розплоду призводить до зміни вікової структури сім'ї: зменшується кількість молодих бджіл, що послаблює її на зиму.

Економічні збитки зумовлені не лише загибеллю бджіл, а й необхідністю повної дезінфекції або знищення інфікованих стільників.

Першочерговим заходом є своєчасна ізоляція хворих сімей та проведення ретельної дезінфекції всього пасічного обладнання.

Для лікування застосовують спеціальні препарати, які діють на збудника, дотримуючись регламенту використання під час медозбору.

Рекомендується оновлення стільників і заміна маток на більш продуктивних, що мають вищий генетичний рівень стійкості до хвороб.

Необхідно забезпечити бджіл якісним кормом та підтримувати оптимальний температурний режим всередині вулика.

Профілактика включає регулярний огляд розплоду та суворий контроль за переміщенням бджолосімей між пасіками.