Триходерма повстяна

Першим симптомом є поява білого ватоподібного нальоту на насінні в ґрунті або на кореневій шийці молодих рослин. Тканини в місцях ураження швидко темніють і стають водянистими.

Спостерігається масова загибель проростків, які часто не встигають вийти на поверхню ґрунту. Це призводить до появи «плішин» та зниження густоти посівів після сівби.

У дорослих рослин ознакою є в'янення листя та потемніння кореневої системи. При огляді коренів помітні ділянки гнилі, вкриті спороношенням гриба, що має оливково-зелений колір.

На нижній частині стебла розвивається характерний повстяний міцелій, який поступово руйнує епідерміс та проводить до перелому стебла біля самої поверхні ґрунту.

Рослини, що вижили, виглядають пригніченими, мають слабкий тургор та сповільнений темп росту, що особливо помітно на ранніх етапах розвитку культур.

Збудником захворювання є гриб-аскоміцет Trichoderma tomentosum. Хоча представники цього роду часто використовуються як біофунгіциди, цей конкретний вид може проявляти патогенні властивості при порушенні агротехнічних норм.

Це ґрунтовий гриб, який здатний колонізувати рослинні рештки та переходити до живлення тканинами ослаблених культурних рослин. Його розвиток супроводжується активним ростом міцелію.

Біологічна стійкість гриба забезпечується формуванням великої кількості конідій, які здатні тривалий час зберігатися в ґрунті, чекаючи на сприятливі умови для проростання.

Міцелій патогена має характерний вигляд, що нагадує повсть, звідки й походить назва виду. Спочатку він білий, згодом набуває зеленуватого забарвлення через масове спороношення.

Патоген виділяє специфічні метаболіти, які можуть пригнічувати фізіологічні процеси в тканинах рослин, що сприяє швидкій деградації кореневої системи або проростків.

Основним чинником активного розвитку патогену є висока вологість ґрунту (понад 75%). Застій води після дощів або надмірний полив значно прискорюють інфікування рослин.

Температурний оптимум для гриба становить +20...+25°C. У теплицях, де ці умови підтримуються постійно, ризик спалаху інфекції є максимально високим.

Підвищена кислотність ґрунту сприяє кращому закріпленню міцелію на тканинах рослин. На таких ділянках ураження розвивається набагато агресивніше.

Наявність великої кількості неперегнилих органічних решток у ґрунті створює сприятливий живильний фон для розмноження патогену та його подальшої експансії на культурні рослини.

Погана вентиляція повітря в закритому ґрунті та густа посадка рослин створюють мікроклімат, що ідеально підходить для поширення спор та колонізації стебел грибом.

Найбільша шкода полягає у знищенні посівного матеріалу та молодих сходів, що вимагає проведення пересіву та призводить до значних економічних збитків для господарства.

Ураження кореневої системи обмежує живлення рослин, що критично впливає на врожайність. Втрати продукції можуть становити від 10% до 50% залежно від інтенсивності ураження.

Гриб сприяє розвитку комплексу хвороб, оскільки пошкоджені тканини стають вхідними воротами для вторинних інфекцій, таких як бактеріози або інші грибкові гнилі.

Якість отриманої продукції (коренеплодів, плодів) значно погіршується. Уражені плоди стають непридатними для тривалого зберігання та переробки.

Зараження ґрунту спорами патогену обмежує можливість вирощування чутливих культур на цій ділянці протягом декількох сезонів через високий ризик повторного інфікування.

Сівозміна є ключовим інструментом запобігання поширенню інфекції. Потрібно уникати вирощування сприйнятливих культур поспіль на одному й тому самому полі.

Необхідно ретельно контролювати вологість ґрунту та уникати перезволоження. Системи дренажу та правильний полив є запорукою здоров'я кореневої системи рослин.

• Обов'язкова обробка насіння протруйниками перед посівом.
• Вапнування кислих ґрунтів для підтримання нейтрального pH.
• Використання фунгіцидів при перших ознаках поширення грибка.
• Видалення всіх рослинних решток з поля після збору врожаю.

Дезінфекція теплиць, інвентарю та ґрунтових сумішей дозволяє мінімізувати ризик занесення патогену в закритий ґрунт.

Застосування агротехнічних методів, спрямованих на стимуляцію росту кореневої системи та підвищення загального імунітету рослин, дозволяє їм краще чинити опір інфекції.