Трибонема зелена

Основним симптомом є поява на поверхні води яскраво-зелених або жовтуватих нитчастих утворень, які часто називають тиною.

Ці утворення щільно обволікають молоді паростки рису, заважаючи їм вільно рости та отримувати сонячне світло.

При сильному ураженні на поверхні води утворюється суцільна плівка, яка з часом може ставати більш щільною та слизькою.

Якщо рівень води знижується, на стеблах рослин залишається характерний наліт, який при підсиханні виглядає як тонка зелена корка.

Рослини, уражені цією водорістю, виглядають пригніченими, з уповільненим темпом розвитку порівняно з чистими ділянками поля.

Трибонема зелена (Tribonema viride) — це вид жовто-зелених водоростей, які можуть створювати суттєві перешкоди для вирощування рису.

Цей організм має багатоклітинну нитчасту будову, де клітини з’єднані між собою, утворюючи довгі нерозгалужені ланцюжки.

Розмноження відбувається вегетативним шляхом за допомогою фрагментації ниток, що дозволяє виду швидко колонізувати водне середовище.

Хоча водорість не є патогеном у класичному розумінні, її масовий розвиток класифікується агрономами як серйозна перешкода для нормальної вегетації.

Вона має високу екологічну пластичність, що дозволяє їй виживати в різних умовах зволоження на рисових чеках.

Розвиток водорості стимулюється тривалим сонячним освітленням, яке є критичним для фотосинтезу цього організму.

Висока температура води (понад 20 градусів) сприяє вибуховому розмноженню нитчастих водоростей у застійних водоймах.

Надмірне внесення мінеральних добрив, особливо азотних, створює живильне середовище, що провокує інтенсивний ріст трибонеми.

Погана циркуляція води в чеках сприяє накопиченню біомаси водоростей та погіршенню якості води для культурних рослин.

Наявність органічного детриту та залишків попередніх врожаїв також є фактором, що сприяє активному поширенню виду.

Шкідливість полягає в конкуренції за сонячне світло та елементи живлення, що призводить до затримки росту культурного рису.

Плотні килими водоростей блокують доступ кисню до прикореневої зони, що провокує виникнення процесів гниття в ґрунті.

Через пригнічення молодих паростків спостерігається значне зрідження посівів та нерівномірність розвитку рослин на полі.

Масова присутність водоростей ускладнює проведення агротехнічних заходів та догляд за посівами протягом усього вегетаційного сезону.

У критичних випадках це призводить до зниження загальної врожайності зернової культури та погіршення якості продукції.

Основним способом захисту є суворе дотримання режиму зрошення та контроль за якістю води, що надходить у чеки.

Рекомендується збалансоване внесення добрив, яке не сприяє еутрофікації водного середовища та розростанню водоростей.

Використання хімічних засобів (альгіцидів) можливе лише за умови відповідної реєстрації та чіткого дозування для мінімізації впливу на рис.

Механічні методи, такі як регулярна очистка каналів та видалення надлишків біомаси, значно покращують стан посівів.

• Дотримання сівозміни.
• Якісна передпосівна обробка ґрунту.
• Стимуляція росту рису на ранніх етапах.