Індійська сажка пшениці

Головна складність діагностики полягає в тому, що зовнішній вигляд колоса часто не змінюється аж до стадії повної стиглості, що робить хворобу прихованою.

При ураженні ендосперм зернівки заміщується чорною масою спор. Зараження зазвичай відбувається локально, уражається не все зерно, а лише окремі частини колоса.

При розтині хворої зернівки можна помітити розрив оболонки та висипання спор. Маса спор має чітко виражений неприємний запах, що нагадує запах зіпсованої риби.

Колосся може мати дещо розсунуті лусочки, оскільки уражені зерна іноді збільшуються в об'ємі порівняно зі здоровими, що призводить до деформації колоса.

Візуальні ознаки стають очевидними лише під час збору врожаю або при ретельному огляді зерна, через що раннє виявлення хвороби на полі дуже утруднене.

Збудником захворювання є базидіальний гриб Tilletia indica Mitra. Це небезпечний карантинний патоген, який спеціалізується на ураженні колосових зернових культур.

Гриб утворює теліоспори, які характеризуються надзвичайною життєздатністю. У ґрунті ці спори можуть зберігати інфекційну здатність протягом тривалого часу, що ускладнює боротьбу.

Цикл розмноження гриба розпочинається з проростання теліоспор на поверхні ґрунту. Утворені базидіоспори потоками повітря або краплями вологи потрапляють на колосся.

Найбільш вразливою фазою для зараження є цвітіння пшениці. Міцелій проникає у зав'язь зерна, де починає активно розвиватися, руйнуючи внутрішні тканини.

Патоген має високу здатність до поширення, тому контроль за переміщенням насіннєвого матеріалу є критично важливим для уникнення епіфітотій у нових регіонах.

Ключовим фактором поширення Tilletia indica є поєднання помірних температур (18–22°C) з високою вологістю повітря під час цвітіння.

Наявність крапельно-рідкої вологи (дощ, туман, рясна роса) на поверхні рильця маточки є обов'язковою умовою для проростання спор та зараження зав'язі.

Тип ґрунту впливає на виживання патогена: у вологих та важких ґрунтах інфекція зберігається набагато краще, ніж у добре аерованих та легких ґрунтах.

Агротехнічні умови, що підвищують вологість у приколосовій зоні, наприклад, густі посіви або надмірне зрошення, сприяють спалахам захворювання.

Також важливим фактором є наявність спорового банку в ґрунті, який накопичується при систематичному вирощуванні сприйнятливих сортів на одному місці.

Шкодочинність індійської сажки полягає передусім у повній втраті технологічних якостей зерна, яке стає непридатним для вживання людьми та тваринами.

Триметиламін у складі спор надає зерну стійкого рибного запаху, який не видаляється при очищенні, що призводить до списання великих обсягів продукції.

Заражене зерно втрачає схожість, тому використання такого врожаю як насіннєвого матеріалу в майбутньому є неприпустимим і небезпечним.

Економічні втрати посилюються через накладення карантинних обмежень на територію виробництва, що унеможливлює експорт збіжжя до країн, де цей патоген відсутній.

Навіть низький відсоток уражених зерен у партії може стати причиною відмови від закупівлі продукції міжнародними покупцями через жорсткі фітосанітарні норми.

Основою захисту є використання сертифікованого насіння, гарантовано вільного від спор гриба, та суворий контроль ввезення продукції з ендемічних зон.

У сівозмінах рекомендується використовувати культури, не сприйнятливі до цього виду сажки, щоб розірвати цикл накопичення патогена у ґрунті.

Застосування фунгіцидів під час цвітіння пшениці є ефективним заходом для зниження ризику інфікування за наявності сприятливих погодних умов.

Важливим є вирощування стійких сортів, які здатні протистояти проникненню гриба навіть у роки, сприятливі для розвитку епіфітотій.

Глибока оранка ґрунту сприяє швидшому відмиранню спор, що дозволяє знизити рівень інфекційного навантаження на наступні посіви в сівозміні.