Септоріоз листя та колоса

Початкові прояви хвороби — це дрібні світло-коричневі або жовтуваті плями на нижніх листках, які з часом розростаються і набувають неправильної форми.

Головною ознакою, що дозволяє ідентифікувати септоріоз, є поява в центрі плям чорних крапок — пікнід гриба, які є органом безстатевого розмноження.

Ураження колоса проявляється у вигляді темно-коричневих або бурих плям на колоскових лусках, що часто призводить до почорніння всього колоса.

У вологу погоду на уражених ділянках може з’являтися сіруватий наліт, що складається з маси конідій, які активно розповсюджуються вітром та краплями води.

Розвиток хвороби призводить до передчасного засихання та відмирання листя, що послаблює рослину та знижує інтенсивність процесу фотосинтезу.

Збудником хвороби є гриб Parastagonospora nodorum, який є одним з найнебезпечніших патогенів зернових культур, особливо пшениці озимої та ярої.

Патоген поширюється за допомогою конідій, що утворюються в пікнідах — дрібних чорних крапках, які добре помітні на уражених тканинах листя та колоскових лусок.

Гриб зберігається на пожнивних рештках, у грунті, а також переноситься через насіннєвий матеріал, що робить його вкрай стійким у сівозмінах.

Поширення інфекції відбувається під час опадів: краплі дощу змивають спори та переносять їх на здорові листки або сусідні рослини у полі.

Активний розвиток патогена можливий завдяки виділенню ним специфічних токсинів, що руйнують клітини рослини та полегшують проникнення міцелію в тканини.

Температурний режим від +15 до +25 градусів за Цельсієм вважається найбільш сприятливим для швидкого проростання спор та колонізації патогеном тканин рослин.

Надмірна вологість, особливо часті дощі в період кущіння та виходу в трубку, створюють ідеальне середовище для швидкого поширення хвороби.

Густі, загущені посіви є фактором ризику, оскільки в них створюється специфічний мікроклімат із високою вологістю повітря та слабкою вентиляцією.

Тривалі періоди з частими туманами та росами сприяють тому, що інфекція швидко охоплює верхні яруси листя та генеративні органи пшениці.

Наявність великої кількості самосіву та погано оброблених полів після збирання попередника забезпечує високий запас інфекції для майбутнього посіву.

Септоріоз значно знижує врожайність за рахунок зменшення площі фотосинтезуючої поверхні, що не дозволяє рослині накопичити необхідну кількість пластичних речовин.

При ураженні колоса відбувається формування неповноцінного, щуплого зерна, що суттєво знижує його масу та якісні показники, такі як натура зерна.

Зараження зерна грибом погіршує його хлібопекарські якості, знижує вміст білка та клейковини, що робить продукцію менш привабливою для ринку.

У випадках сильного ураження втрати врожаю можуть сягати 30-40%, особливо у сприятливі для розвитку патогена роки з великою кількістю опадів.

Пошкоджені рослини стають більш вразливими до вилягання через ослаблення стебла, що ускладнює процес збирання врожаю та підвищує втрати на полі.

Дотримання сівозміни з перервою у вирощуванні зернових на одному полі впродовж 2-3 років є базовим методом стримування розвитку інфекції.

Використання стійких до септоріозу сортів пшениці дозволяє значно знизити необхідність застосування хімічних засобів захисту рослин.

Якісний передпосівний обробіток грунту та ретельна заробка рослинних решток допомагають зменшити кількість зимуючого інфекційного матеріалу.

Застосування фунгіцидів у критичні фази розвитку рослин, зокрема під час появи флагового листа, забезпечує надійний захист врожаю від поширення хвороби.

Протруювання насіння якісними фунгіцидними препаратами є обов’язковим заходом для захисту проростків від раннього зараження патогеном.