Довга сажка сорго

Головною ознакою є трансформація колосків волоті у довгі, витягнуті утворення, відомі як соруси. Вони мають сірий або жовтуватий колір.

Зовні соруси вкриті тонкою оболонкою, яка з часом розривається, оголюючи чорну масу спор, що легко розноситься вітром на здорові рослини.

Рослини, уражені цією хворобою, часто вирізняються нетиповою формою волоті, яка набуває вигляду тонких, довгих виростів замість щільного суцвіття.

Інколи спостерігається деформація та вкорочення міжвузлів стебла, що робить рослину приземкуватою та менш продуктивною в плані набору зеленої маси.

Візуально хворобу найлегше виявити у фазу викидання волоті, коли деформовані частини суцвіття чітко виділяються на полі.

Збудником захворювання є гриб Sporisorium ehrenbergii. Цей патоген належить до групи базидіоміцетів і вражає виключно представників роду Сорго.

Інфекційний цикл починається з інфікування проростка в ґрунті. Спори (теліоспори) потрапляють всередину рослини ще до появи перших справжніх листків.

Розвиток грибниці відбувається системно, супроводжуючи ріст стебла. Патоген переміщується по тканинах рослини, зосереджуючись у майбутніх суцвіттях.

У період формування волоті гриб повністю перебудовує тканини репродуктивних органів, перетворюючи їх на спорові мішки.

Зберігається інфекція переважно у вигляді спор на насінні або в ґрунті, де вони можуть залишатися життєздатними протягом кількох років.

Критичним фактором для розвитку хвороби є температура ґрунту при висіві. Найбільш сприятливі умови — це прохолодна та волога весна.

Якщо погодні умови затримують появу сходів, ризик зараження проростків значно зростає, оскільки гриб отримує більше часу для впровадження в тканини.

Поширення спор здійснюється переважно повітряними потоками, тому наявність осередків хвороби поблизу посівів становить велику загрозу.

Високий рівень інфекційного фону в ґрунті є наслідком порушення сівозміни, особливо при насиченні полів культурами родини злакових.

Ранні строки сівби у холодний ґрунт значно підвищують імовірність ураження посівів порівняно з пізнішими термінами, коли ґрунт добре прогрітий.

Основна шкода полягає у втраті всього зернового врожаю на уражених рослинах, оскільки суцвіття повністю заміщується масою спор.

При збиранні врожаю спори потрапляють на здорове насіння, що погіршує його посівні якості та робить неможливим використання для наступної сівби без обробки.

Знижується загальна енергія росту рослин, що призводить до загального зменшення продуктивності посіву та погіршення кормових якостей стебел.

Масштабне ураження посівів потребує великих витрат на додаткову очистку зерна та дезінфекцію складських приміщень і техніки.

У разі ігнорування заходів захисту хвороба може поширитися на сусідні ділянки, створюючи осередки епіфітотій, що важко піддаються контролю.

Основним заходом боротьби є обов’язкове протруювання насіння фунгіцидами системної дії перед сівбою для захисту молодих проростків.

Необхідно дотримуватися сівозміни, повертаючи сорго на попереднє місце не раніше ніж через 3–4 роки, щоб дати можливість спорам у ґрунті загинути.

Використання стійких до хвороби гібридів сорго є найбільш економічно ефективним способом зниження втрат врожаю.

Важливо забезпечити оптимальну глибину загортання насіння та швидке проростання культури за рахунок сівби в прогрітий ґрунт.

Регулярне обстеження полів під час вегетації дозволяє вчасно виявити хворі рослини та вжити заходів щодо запобігання подальшому поширенню спор.