Ризоктоніоз рису

Первинні симптоми проявляються у вигляді дрібних плям на нижній частині стебла та листкових піхвах. Плями мають характерний коричневий колір із чіткою темною облямівкою, що поступово розширюються.

Згодом уражені ділянки набувають вигляду відмерлої тканини, на якій за умов високої вологості з'являється білуватий або сіруватий наліт. При детальному огляді можна виявити чорні дрібні склероції патогена.

Поступово хвороба піднімається вище по стеблу, вражаючи нові листки. Це призводить до передчасного пожовтіння та засихання листя, що перешкоджає нормальному фотосинтезу та живленню волоті.

У разі інтенсивного розвитку хвороби спостерігається вилягання посівів, оскільки основа стебла втрачає свою міцність через некротичні процеси. Рослини виглядають пригніченими, часто спостерігається часткова загибель продуктивних стебел.

• Коричневі плями на піхвах листків.
• Утворення склероціїв у тканинах рослин.
• Пожовтіння та відмирання листкового апарату.
• Вилягання рису через ураження основи стебла.
• Наявність грибниці на поверхні уражених частин.

Збудником захворювання є фітопатогенний гриб Rhizoctonia oryzae-sativae. Цей організм належить до групи базидіоміцетів і має надзвичайно живучі склероції, які зберігаються в ґрунті протягом тривалого часу.

Міцелій патогена розвивається у вологому середовищі, проникаючи в рослину через піхви нижнього листя. Гриб здатний до швидкого розмноження та поширення разом із поливною водою на великі площі рисового чека.

Життєвий цикл гриба тісно пов'язаний із наявністю рослинних решток, на яких він може живитися сапротрофно в очікуванні сприятливих умов. Склероції утворюються як на поверхні, так і всередині уражених тканин рису.

Патоген демонструє високу ферментативну активність, руйнуючи клітинні стінки рослини для отримання поживних речовин. Це робить гриб одним із найбільш небезпечних ворогів рисових посівів у вологих регіонах.

Поширення інфекції значно прискорюється при фізичних контактах між здоровими та хворими рослинами, що особливо актуально при загущених посівах.

Для активації гриба потрібна висока відносна вологість повітря та тривале підтоплення ґрунту. Найбільш сприятливі температурні межі для розвитку Rhizoctonia oryzae-sativae становлять 25–30 градусів за Цельсієм.

Загущені посіви створюють ефект "парника", що сприяє стрімкому поширенню міцелію. Висока вологість у нижньому ярусі посівів є ключовою умовою для переходу гриба з ґрунту на рослину.

Надмірне азотне живлення стимулює утворення м'яких тканин, які легше піддаються атаці патогена. Недостатня вентиляція між рядами рису також значно підвищує ризик виникнення епіфітотії.

Наявність на полі пожнивних решток попередніх врожаїв створює потужний інфекційний фон. Сорняки, що ростуть у воді, можуть виступати резерваторами інфекції до моменту масового зараження рису.

Тривалі опади під час цвітіння рису створюють ідеальні умови для вторинного зараження та активного розмноження гриба.

Шкодочинність ризоктоніозу проявляється у значному недоборі врожаю та погіршенні якості зерна. Рослини, що постраждали від гриба, дають меншу кількість повноцінного зерна через порушення процесу наливу.

Хвороба призводить до утворення дрібного та щуплого зерна, що суттєво знижує вихід готової продукції. Окрім того, заражене зерно часто втрачає свої посівні та харчові якості.

Вилягання посівів, спричинене руйнуванням стебла, ускладнює роботу збиральної техніки та збільшує втрати при обмолоті. Це створює додаткові витрати на збирання та сушіння зернової маси.

Ураження кореневої системи та нижніх вузлів кущення призводить до відмирання пагонів, що скорочує густоту продуктивного стеблостою. Це знижує ефективність використання площі поля.

В окремих випадках хвороба може спричинити повну втрату врожаю на локальних ділянках, особливо при неправильно підібраних строках боротьби та несприятливих погодних умовах.

Першочерговим заходом контролю є вирощування стійких сортів рису, які мають генетичний захист проти ризоктоніозу. Це найефективніший спосіб зниження ризиків у виробництві.

Ретельне дотримання агротехнічних норм, зокрема дотримання сівозмін і якісна обробка ґрунту, сприяє швидкому розкладанню рослинних решток, де зимує збудник.

Управління водним режимом, таке як періодичне осушення чеків, дозволяє призупинити розмноження патогена. Це ефективний метод боротьби, який знижує вологість прикореневої зони.

Хімічний метод захисту передбачає внесення фунгіцидів системної дії. Своєчасна обробка на ранніх стадіях хвороби здатна зупинити подальше поширення гриба по полю.

Оптимізація системи удобрення з акцентом на калійні добрива допомагає зміцнити імунітет рослин. Уникання надмірних доз азоту зменшує привабливість рису для грибкових патогенів.