Пітіозна гниль коренів

Первинні симптоми проявляються у загальному пригніченні рослин: спостерігається затримка росту, пожовтіння листя та поступове в’янення, яке спочатку з’являється у денні години.

Підземна частина рослини стає темною, коріння набуває бурого забарвлення. Тканини стають м'якими, ослизлими, і часто спостерігається руйнування зовнішньої кори кореня.

Якщо витягнути уражену рослину з ґрунту, можна помітити, що коріння легко розривається, а основний корінь може бути повністю зруйнований, залишаючи лише тонкий центральний циліндр.

За умов високої вологості навколо прикореневої зони може з’являтися слабкий наліт, що свідчить про активний розвиток міцелію збудника на поверхні відмерлих частин.

Хвороба зазвичай поширюється вогнищами. Спочатку уражаються поодинокі рослини, а згодом інфекція охоплює цілі ділянки посівів, особливо в місцях застою води.

Збудником захворювання є грибоподібний організм з класу ооміцетів — Pythium polymastum. Цей патоген є типовим мешканцем ґрунту, що активно розвивається у верхніх шарах землі.

Біологія збудника тісно пов'язана з вологістю. Для формування зооспор та їхнього пересування патогену необхідна наявність вільної води у ґрунтових капілярах.

Міцелій Pythium polymastum здатен тривалий час виживати в рослинних рештках. Це робить його стійким до несприятливих зовнішніх умов та важким для викорінення на ділянках.

Патоген проникає в рослину переважно через молоді кореневі волоски, виділяючи ферменти, які розчиняють тканини кореня та полегшують живлення паразита.

У разі відсутності господаря або погіршення умов збудник формує ооспори, які можуть зберігатися в ґрунті роками, чекаючи на сприятливий для розвитку момент.

Головною умовою для масового розвитку хвороби є надмірне зволоження ґрунту. Перелив, відсутність дренажу та важка механічна структура ґрунту створюють ідеальну базу для ооміцетів.

Висока температура ґрунту в поєднанні з надмірною вологістю прискорює інкубаційний період збудника, роблячи спалахи хвороби дуже стрімкими.

Погана вентиляція в теплицях, що призводить до застою вологого повітря та підвищення вологості ґрунту, створює сприятливий мікроклімат для розмноження патогену.

Загущені посіви, де обмежений доступ світла та повітря до прикореневої зони, стають зонами найвищого ризику для поширення інфекції.

Використання незнезараженого субстрату або полив водою з відкритих водойм, що містять спори гриба, є прямими шляхами зараження здорових площ.

Пітіозна гниль завдає значної шкоди, призводячи до масової загибелі сходів та розсади, що вимагає додаткових витрат на повторний посів.

Рослини, що вижили, мають розвинену кореневу систему лише частково, через що вони критично відстають у розвитку та дають значно менший врожай.

У промисловому тепличному виробництві ця хвороба є однією з найнебезпечніших, оскільки здатна знищити весь обсяг продукції за короткий термін.

Ураження кореневої системи знижує стійкість культур до інших стресових факторів, що робить рослини беззахисними перед іншими патогенами та шкідниками.

Великі фінансові втрати зумовлені не лише прямою втратою врожаю, а й необхідністю повної заміни ґрунту або проведення дорогої хімічної дезінфекції.

Профілактика базується на дотриманні водного режиму: полив має бути помірним, а субстрати — мати гарні дренажні властивості.

Використання біологічних препаратів (на основі Trichoderma або Bacillus subtilis) ефективно захищає кореневу систему від колонізації пітіумом.

Хімічні методи передбачають застосування фунгіцидів, специфічних для боротьби з ооміцетами, при перших же ознаках появи хвороби.

Підтримка чистоти та регулярна дезінфекція робочого інструменту запобігають перенесенню спор з одного осередку на інший.

• Регулярне розпушування ґрунту;
• Використання якісного насіння;
• Контроль кислотності ґрунту;
• Видалення та спалювання уражених рослин.