Піренулієві

Зовнішні ознаки присутності Піренулієвих проявляються у вигляді нальоту, плям або специфічних кірок на стовбурах та гілках дерев.

Колірна гама може варіюватися від світло-сірого до майже чорного, що залежить від виду гриба-лишайника та умов освітлення в саду.

Характерною ознакою є наявність дрібних чорних крапок на поверхні — це перитеції, плодові тіла гриба, де формуються спори для подальшого поширення.

Кора в місцях розвитку стає грубішою, набуває шорсткої структури, іноді з’являється вигляд передчасного старіння або розтріскування.

Відрізнити лишайники від хвороб кори можна за відсутністю гниття або глибоких некротичних уражень тканин під самим лишайником.

Родина Піренулієві (Pyrenulaceae) об'єднує групу грибів, що існують у симбіозі з водоростями, утворюючи лишайники. Вони не є паразитами в традиційному розумінні, але їх поява на деревах часто сприймається як ознака хвороби.

Ці організми використовують кору дерева лише як субстрат для прикріплення, не проникаючи вглиб тканин для живлення соками рослини.

Вони є типовими епіфітами. Для їх розвитку необхідні певна вологість та стабільність поверхні, що забезпечується корою старих плодових культур.

Систематично вони належать до класу Eurotiomycetes. Їхня біологія тісно пов’язана з поглинанням вологи безпосередньо з повітря та опадів.

Хоча вони не висмоктують поживні речовини, їх масове поширення свідчить про недоліки в агротехнічному догляді за плодовими насадженнями.

Основним чинником поширення є висока вологість повітря, особливо в садах, де не проводиться своєчасна обрізка крони.

Затінені ділянки саду створюють ідеальний мікроклімат для розростання лишайників, оскільки прямі сонячні промені перешкоджають їхньому розвитку.

Старі дерева з глибокими тріщинами на корі мають більше шансів стати місцем поселення цих організмів через накопичення органічних решток у щілинах.

Погана вентиляція саду, викликана густою посадкою дерев, значно прискорює колонізацію стовбурів грибами родини Pyrenulaceae.

Наявність цих організмів також опосередковано вказує на низьку активність садівника у питаннях регулярної обробки та догляду за корою.

Основна шкода полягає у створенні комфортного середовища для шкідників, таких як щитівки або кліщі, які ховаються під шаром лишайників.

Надмірний розвиток епіфітів на поверхні кори може частково обмежувати нормальний газообмін, що з часом негативно впливає на загальний стан дерева.

Наявність лишайників ускладнює проведення профілактичних обприскувань фунгіцидами та інсектицидами, оскільки частина препаратів поглинається самим лишайником.

Це створює додаткові умови для розвитку патогенних грибів, спори яких можуть накопичуватися в пористих структурах лишайника.

• Зниження захисних властивостей кори.
• Створення умов для зимівлі шкідників.
• Пригнічення розвитку молодих пагонів через загальну запущеність саду.

Ефективним методом захисту є механічне очищення стовбурів від залишків омертвілої кори за допомогою скребків під час спокою дерев.

Регулярна побілка стовбурів вапняним розчином допомагає створити лужне середовище, що є токсичним для багатьох видів лишайників.

Обов'язковим заходом є проріджувальна обрізка, яка забезпечує доступ світла та циркуляцію повітря всередині крони дерева.

Використання фунгіцидів на основі міді на початку весни дозволяє ефективно знищити спори та міцелій, присутні на корі.

Підтримання загальної життєздатності дерева через кореневе підживлення зменшує ризик масового заселення стовбурів епіфітними грибами.