Жовта плямистість пшениці

Характерною ознакою є поява дрібних плям овальної форми, які оточені чіткою жовтою облямівкою хлорозної тканини, що і дало назву хворобі.

З розвитком інфекції плями поступово розростаються, набувають коричневого забарвлення та часто зливаються, охоплюючи значну частину листкової пластини.

У центрі уражених ділянок за вологих умов можна помітити темний наліт, що складається з конідієносців та конідій гриба-патогену.

Хвороба зазвичай розпочинається з нижніх ярусів листків, поступово переміщуючись на верхні листки, що забезпечують формування майбутнього врожаю.

Уражені тканини з часом відмирають, листкова поверхня передчасно всихає, що призводить до загального пригнічення стану посівів пшениці.

Збудником цієї хвороби є сумчастий гриб Pyrenophora tritici-repentis, що має конідіальну стадію Drechslera tritici-repentis.

Інфекція накопичується в ґрунті та на неперегнилих рослинних рештках, де гриб може зберігатися у вигляді міцелію, конідій та псевдотеціїв.

Здатність патогену адаптуватися до різних кліматичних умов дозволяє йому успішно зимувати навіть у відкритому полі на залишках стерні.

Навесні, під дією вологи, на рештках формуються плодові тіла, які викидають аскоспори, що стають первинним джерелом зараження молодих рослин.

Розмноження гриба протягом вегетації відбувається за допомогою конідій, які легко розносяться вітром на великі площі, спричиняючи масове ураження.

Основними чинниками розвитку є висока вологість повітря та часті опади, особливо в період виходу пшениці в трубку та цвітіння.

Температурний режим у межах +18...+24°C є найбільш сприятливим для швидкого проростання спор та колонізації тканин рослини міцелієм.

Наявність краплинно-рідкої вологи на листках протягом кількох годин поспіль є обов'язковою умовою для успішного проникнення гриба всередину.

Системи обробітку ґрунту з мінімальним порушенням поверхневого шару сприяють збереженню інфекційного фону, оскільки рештки залишаються на поверхні.

Вирощування пшениці після пшениці створює умови для щорічного накопичення патогену та різкого зростання інтенсивності ураження посівів.

Основна шкода полягає в суттєвому зменшенні фотосинтетичної активності листків, що блокує нормальне накопичення поживних речовин у зерні.

Внаслідок дії хвороби спостерігається зниження маси тисячі зерен, що призводить до відчутних втрат валового збору врожаю з кожного гектара.

Погіршується якість посівного матеріалу та товарного зерна, зокрема знижується вміст білка та погіршуються хлібопекарські властивості борошна.

Ранній розвиток піренофорозу може спричинити втрату до 40% урожаю, особливо за сприятливих умов для поширення патогену в другій половині вегетації.

Пошкоджені посіви стають більш вразливими до стресових чинників, включаючи посуху, що посилює негативний вплив хвороби на кінцевий результат.

Якісна заробка рослинних решток у ґрунт є першим кроком до зниження рівня первинної інфекції, що значно полегшує подальший захист.

Використання науково обґрунтованих сівозмін допомагає зменшити ризики, оскільки гриб втрачає джерело живлення при зміні культури на полі.

Своєчасне застосування фунгіцидів на основі діючих речовин із різних хімічних груп запобігає розвитку резистентності у збудника хвороби.

• Посів стійких або відносно стійких сортів до піренофорозу.
• Застосування протруйників для знищення інфекції на поверхні насіння.
• Оптимізація норм внесення мінеральних добрив, особливо азотних, для гармонійного розвитку рослин.

Моніторинг посівів на наявність перших ознак плямистості дозволяє провести обприскування в оптимальні терміни, коли ефект від фунгіциду є максимальним.