Бура іржа пшениці

Перші ознаки хвороби з'являються навесні у вигляді дрібних, хаотично розташованих пустул оранжево-бурого кольору на верхній стороні листків.

У міру розвитку інфекції епідерміс листа розривається, і пустули вивільняють масу спор, які при дотику до рослин залишають на руках іржавий слід.

При сильному ураженні пустули з'являються також на листових піхвах та стеблах, що призводить до інтенсивного виснаження рослин.

Наприкінці вегетаційного періоду, ближче до дозрівання, гриб утворює темно-бурі або чорні теліопустули, які свідчать про перехід до зимової стадії.

Уражене листя поступово жовтіє, скручується та відмирає, що значно скорочує площу фотосинтезуючої поверхні рослини.

Збудником захворювання є спеціалізований базидіальний гриб Puccinia triticina. Він є облігатним паразитом, що спеціалізується на ураженні пшениці м'якої та твердої.

Гриб розвивається протягом вегетації, утворюючи урединіоспори, які забезпечують масове розмноження та поширення інфекції вітром на великі відстані.

В умовах м'якої зими патоген здатен зберігатися у формі грибниці або урединіоспор на посівах озимих культур, падалиці та злакових бур'янах.

Висока здатність до мутацій дозволяє грибу постійно утворювати нові раси, що робить проблему стійкості сортів дуже динамічною та складною.

Цей вид іржі належить до найбільш шкодочинних захворювань листового апарату пшениці, суттєво впливаючи на продуктивність колоса.

Оптимальною температурою для зараження є діапазон від +15°C до +25°C, при якій спори проростають дуже швидко у вологому середовищі.

Критично важливою умовою є наявність краплинної вологи на листках протягом кількох годин, що зазвичай забезпечується ранковими росами або туманами.

Тепла волога погода сприяє швидкій зміні поколінь гриба, що дозволяє інфекції охопити великі площі посівів за короткий проміжок часу.

Густі посіви, де обмежена циркуляція повітря, накопичують більше вологи, що створює сприятливі умови для спалахів іржі.

Тривала посуха або екстремальні температури можуть призупинити розвиток хвороби, проте її потенціал відновлюється з першими опадами.

Бура іржа значно знижує ефективність фотосинтезу, що призводить до порушення нормального відтоку поживних речовин до зернівки.

Результатом ураження є щупле зерно, зниження його маси та погіршення показників якості клейковини, що зменшує ринкову вартість врожаю.

Недобір урожаю при розвитку епіфітотій може сягати 30-40% і більше, особливо при ранньому зараженні прапорцевого листка.

Ослаблені рослини втрачають стійкість до несприятливих умов середовища, зокрема до вилягання та засухи в період наливу зерна.

Масове поширення хвороби також ускладнює подальше використання площ під посіви через ризик зараження нових генерацій пшениці.

Використання генетично стійких сортів залишається найбільш економічно вигідним та екологічним методом боротьби з бурою іржею.

Важливу роль відіграють агротехнічні заходи: дотримання сівозміни, вчасна обробка ґрунту та знищення падалиці, що є резерватором інфекції.

При досягненні порогу шкодочинності застосовується хімічний захист за допомогою фунгіцидів на основі діючих речовин із груп триазолів, стробілуринів та карбоксамідів.

• Внесення фунгіцидів у фази виходу в трубку та появи прапорцевого листка для захисту основного фотосинтезуючого апарату.
• Збалансоване мінеральне живлення (особливо калійні добрива, що підвищують імунітет).
• Моніторинг посівів з використанням прогнозних моделей розвитку хвороб.

Своєчасна діагностика дозволяє уникнути непотрібних витрат на пестициди та ефективно зупинити поширення патогену на ранніх стадіях.