Плеосферуліноз сої

Типові ознаки хвороби — це утворення на листі дрібних плям, колір яких варіює від світло-коричневого до сірого з темним облямівкою.

Центральна частина некротичних плям з часом стає світлою, а на ній формуються дрібні чорні крапки — органи спороношення патогена.

При інтенсивному розвитку інфекції окремі плями зливаються, викликаючи відмирання значних ділянок листкової пластинки та передчасне опадання листя.

Ураження стебел та черешків виглядає як витягнуті плями коричневого забарвлення, що негативно впливає на провідну систему рослини.

У вологу погоду на плямах може спостерігатися слабкий наліт, що свідчить про активне розмноження гриба в уражених тканинах сої.

Збудником цієї хвороби є гриб Pleosphaerulina sojicola, що належить до групи аскоміцетів і має складний життєвий цикл розвитку.

Гриб зберігається в ґрунті на уражених рештках рослин, де формує зимуючі структури, такі як псевдотеції або пікніди.

Інфекція поширюється за допомогою аскоспор, які викидаються під час опадів та переносяться потоками повітря на сусідні рослини сої.

Патоген здатний інфікувати рослину на будь-якій фазі розвитку, починаючи від появи перших справжніх листків і до дозрівання бобів.

Проникнення гриба в тканини господаря відбувається через продихи або пошкоджені ділянки покривних тканин в умовах вологого середовища.

Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість повітря, яка перевищує 80%, та часті атмосферні опади у вигляді дощів або густих туманів.

Оптимальний температурний діапазон для активної вегетації гриба становить +20…+25°C, що відповідає активному росту сої влітку.

Висока густота стояння рослин створює сприятливий мікроклімат у нижніх ярусах посіву, де спори гриба швидше проростають і заражають нові листки.

Ранні посіви або навпаки занадто пізні можуть потрапляти в умови, які ідеально збігаються з піком спороношення патогена у навколишньому середовищі.

Наявність великої кількості пожнивних решток попереднього врожаю сої на поверхні ґрунту значно підвищує ризик масового зараження посівів.

Шкідливість плеосферулінозу полягає в суттєвому скороченні площі фотосинтезу, що веде до зниження накопичення органічних речовин у насінні.

Хвороба послаблює імунітет сої, роблячи її вразливою до інших патогенів та стресових факторів навколишнього середовища.

В результаті масового ураження відбувається передчасне висихання рослин, що зменшує вагу тисячі насінин та вміст білка в бобах.

Кінцеві втрати врожаю при несвоєчасному втручанні можуть сягати 20% і більше, особливо у сприйнятливих до хвороби сортів.

Погіршення посівних якостей насіння, зібраного з уражених ділянок, не дозволяє використовувати його для наступної сівби без спеціальної обробки.

Основною стратегією захисту є дотримання сівозміни, що розриває цикл розвитку патогена шляхом виключення сої з посіву на 3–4 роки.

Якісний обробіток ґрунту, зокрема глибока оранка, забезпечує швидке розкладання заражених залишків і знищення джерел інфекції.

Використання фунгіцидів під час вегетації є ефективним засобом боротьби, якщо обробки проводяться при появі перших симптомів захворювання.

Вирощування стійких сортів є найбільш економічно вигідним та безпечним методом профілактики даної грибкової хвороби в умовах виробництва.

• Оптимізація густоти висіву для кращого провітрювання посівів.
• Використання протруєного насіння високої якості.
• Регулярний огляд посівів для раннього виявлення вогнищ інфекції.