Фомопсис стручків

Перші симптоми виявляються у вигляді плям коричневого кольору на стулках стручків. Плями мають тенденцію до швидкого розростання, охоплюючи всю поверхню плода.

Ознакою, що підтверджує діагноз, є поява дрібних чорних крапок — пікнід гриба, які з’являються в центрі плям. Вони можуть розташовуватися рядами або хаотично по всій ураженій ділянці.

За умов підвищеної вологості на стручках може спостерігатися світлий наліт, який складається з конідій гриба. Внутрішні тканини стручка стають бурими та виглядають розм’якшеними.

Насіння, сформоване у хворих стручках, часто має ознаки ураження: воно стає зморшкуватим, втрачає блиск, а на поверхні може з’являтися білий міцеліальний наліт.

Масове ураження супроводжується передчасним відмиранням стручків і погіршенням загального стану рослини, що значно знижує її продуктивність до моменту збору врожаю.

Збудником захворювання є гриб Phomopsis folliculicola (синонім Diaporthe folliculicola), який належить до класу аскоміцетів. Патоген здатен зберігатися в ґрунті, на рослинних рештках та всередині насіннєвого матеріалу.

Гриб активно розвивається протягом усього вегетаційного періоду, вражаючи різні частини рослини. Висока пластичність збудника дозволяє йому адаптуватися до різноманітних кліматичних умов у зоні вирощування сої.

Наявність статевої та нестатевої стадій розвитку забезпечує високу мінливість і стійкість патогена до зовнішніх чинників. Пікніди гриба є основними структурами виживання у зимовий період.

Спори гриба поширюються за допомогою крапель дощу, вітру, а також через механічне перенесення комахами. Потрапляючи на тканини, вони проростають і формують міцелій, що руйнує клітинні структури.

Системний характер інфекції дозволяє грибу швидко поширюватися по провідній системі рослини, порушуючи обмін речовин і спричиняючи передчасну загибель тканин.

Розвиток фомопсису провокується теплою і вологою погодою, особливо у другій половині літа. Оптимальна температура для проростання спор становить від +20°C до +28°C.

Рясні дощі та висока вологість повітря є ключовими факторами для масового розповсюдження конідій. Відсутність циркуляції повітря в посівах посилює інфекційний тиск.

Недотримання сівозміни, коли соя повертається на те саме поле через короткий проміжок часу, призводить до накопичення інфекції в ґрунті. Рослинні рештки є головним резерватором збудника.

Фізичні пошкодження рослин градом або комахами значно підвищують ймовірність інфікування. Через мікротріщини гриб потрапляє всередину тканин набагато швидше.

Надмірна густота посівів створює сприятливий мікроклімат у приземному шарі, що дозволяє інфекції швидко переходити з нижніх ярусів на верхні та вражати боби.

Головна небезпека полягає у суттєвій втраті маси та якості врожаю. Через хворобу насіння недоотримує поживних речовин, що призводить до його щуплості.

Хворе насіння має низьку схожість і енергію проростання, що робить його непридатним для використання в посівних цілях без проведення спеціальної обробки.

Фомопсис спричиняє передчасне розтріскування стручків, що веде до значних втрат зерна під час механізованого збирання врожаю безпосередньо в полі.

Зниження вмісту білка та олії в зерні негативно впливає на економічні показники якості продукції, знижуючи її ринкову вартість для переробних підприємств.

У разі інтенсивного розвитку епіфітотії врожайність може знижуватися на 20-40% і більше, особливо у сприйнятливих до хвороби сортів сої.

Основний захід — вибір стійких до патогенів сортів та використання якісного насіннєвого матеріалу, вільного від прихованої інфекції.

Систематичне дотримання сівозміни є критично важливим для зменшення запасу інфекції в ґрунті. Оптимальний період повернення культури — 3-4 роки.

Агротехнічні заходи мають включати глибоку оранку для якісного закладення пожнивних решток у ґрунт, де вони перегнивають і втрачають життєздатність збудника.

Застосування фунгіцидів під час вегетації (особливо у фазу цвітіння та наливу бобів) дозволяє ефективно зупинити поширення хвороби при наявності сприятливих умов.

• Протруювання насіння системними фунгіцидами.
• Боротьба зі шкідниками-переносниками інфекції.
• Дотримання просторової ізоляції від попередніх посівів.
• Своєчасне сушіння зерна для запобігання розвитку цвілі.