Фомоз

Перші ознаки хвороби проявляються як невеликі плями сірого або коричневого кольору, що згодом розростаються. У центрі плям часто стають помітні чорні крапки — пікніди гриба.

На стеблах хвороба проявляється у вигляді некротичних зон, що часто призводить до ламкості та вилягання посівів. Такі пошкодження блокують рух води від кореня до верхівки.

Листя поступово жовтіє та засихає, починаючи з нижніх ярусів. Якщо інфекція поширюється далі, спостерігається загальна деградація вегетативної маси рослини.

У озимої пшениці ураження фомозом проявляється потемнінням прикореневої частини стебла, що часто помилково приймають за інші типи гнилей, але наявність пікнід підтверджує діагноз.

Насіння також може бути зараженим, що призводить до появи хворих проростків, які часто гинуть ще до виходу на поверхню ґрунту.

Збудником фомозу є недосконалі гриби з роду Peyronellaea. Ці патогени характеризуються значною витривалістю та здатністю виживати в несприятливих умовах протягом тривалого часу.

Інфекція зберігається в ґрунті, на залишках стерні та в насіннєвому матеріалі у вигляді пікнід. Це дозволяє грибу швидко активуватися при настанні оптимальних погодних умов у весняний період.

Поширення збудника відбувається через конідії, які розносяться вітром, краплями дощу та технікою. Патоген має здатність вражати широкий спектр сільськогосподарських культур, включаючи зернові.

Після проникнення в тканину рослини міцелій розвивається в міжклітинному просторі, виділяючи токсини, які руйнують клітинні стінки та викликають некротизацію тканин.

Особливо небезпечним є комплексне ураження, де фомоз виступає частиною кореневих гнилей, що послаблює рослину вже на ранніх етапах розвитку.

Розвитку фомозу сприяє волога та тепла погода. Оптимальною температурою для інтенсивного розмноження гриба є діапазон від +18 до +26 градусів.

Надмірна загущеність посівів створює специфічний мікроклімат у прикореневій зоні з високою вологістю, що є ідеальним середовищем для проростання конідій.

Пошкодження тканин рослин комахами-шкідниками створює «ворота» для проникнення інфекції, значно прискорюючи темпи розвитку епіфітотії.

Порушення сівозміни та наявність пожнивних решток на поверхні поля значно підвищують інфекційний фон ділянки, що робить майбутній врожай вразливішим.

Різкі коливання вологості, особливо після тривалих дощів, стимулюють викид спор, що призводить до швидкого поширення хвороби по полю.

Фомоз завдає значної шкоди через зниження продуктивності рослин. При сильному ураженні втрати врожаю можуть сягати значних відсотків залежно від культури.

Порушення фізіологічних процесів в уражених тканинах веде до формування дрібного та щуплого насіння, що знижує його ринкову та посівну цінність.

Передчасне відмирання листя зменшує енергію фотосинтезу, внаслідок чого рослина не в змозі накопичити достатню кількість поживних речовин для повноцінного дозрівання.

Ламкість стебел через фомоз ускладнює процес збирання врожаю, оскільки значна частина продукції залишається на полі після проходження комбайна.

Заражена продукція має нижчі показники якості, а у деяких випадках не придатна для тривалого зберігання через ризик розвитку вторинних гнилей.

Боротьба з фомозом має базуватися на профілактичних заходах, що знижують тиск інфекції на посіви впродовж усього періоду вегетації.

• Дотримання сівозміни з виключенням культур, що є господарями патогена, на 3-4 роки.
• Ретельна обробка ґрунту для швидкого розкладання пожнивних решток.
• Використання стійких до хвороби гібридів та сортів, адаптованих до регіону.
• Обов'язкове протруювання насіння фунгіцидами для захисту на ранніх етапах.
• Моніторинг посівів та застосування фунгіцидів при виявленні перших ознак хвороби.