Фомоз

Первинні симптоми фомозу зазвичай проявляються як невеликі плями світлого або сірого забарвлення на прикореневій частині стебла. Згодом плями темніють і вкриваються дрібними чорними крапками — пікнідами.

Листки уражених рослин вкриваються плямами неправильної форми з вираженою облямівкою. За умов високої вологості на поверхні плям можна помітити сіруватий наліт міцелію.

На стеблах часто утворюються вдавлені виразки, які перешкоджають нормальному транспортуванню поживних речовин та води. Це призводить до передчасного в'янення та вилягання рослин.

При ураженні кореневої системи рослина починає жовтіти та відставати у рості. У тяжких випадках спостерігається відмирання коріння та загибель усієї рослини у період активного цвітіння.

Характерною ознакою хвороби є розтріскування тканин стебла в місцях виразок, що полегшує проникнення вторинних бактеріальних інфекцій.

Збудником хвороби є гриб-аскоміцет Phoma bismarckii, який належить до недосконалих грибів. Він характеризується здатністю до тривалого виживання у ґрунті та на рослинних рештках у вигляді пікнід і міцелію.

Життєвий цикл патогена включає формування пікнід — спеціальних плодових тіл, де утворюються конідії. Ці спори переносяться краплями дощу, вітром і комахами, заражаючи здорові тканини протягом усього вегетаційного сезону.

Гриб демонструє високу екологічну пластичність, адаптуючись до різних умов довкілля. Протягом зими міцелій збудника здатен зберігатися на стерні, що робить його вкрай стійким до несприятливих факторів.

Основною стратегією виживання Phoma bismarckii є сапротрофний спосіб життя, коли гриб живиться органікою відмерлих рослин до появи нової культури. Це значно ускладнює повне очищення полів від інфекції без якісного обробітку ґрунту.

Інфекційний фон підтримується також через насіння, яке може переносити патоген як на поверхні, так і всередині оболонки, забезпечуючи первинне зараження проростків.

Поширенню гриба Phoma bismarckii сприяє помірно тепла погода разом із високою вологістю повітря. Оптимальна температура для проростання спор становить +18...+25°C.

Часті опади та роси влітку провокують масове утворення конідій. Загущені посіви, де порушена аерація і створюється специфічний мікроклімат, є найбільш уразливими для зараження.

Порушення сівозміни, при якому культури з родини, що уражуються фомозом, повертаються на те саме поле занадто рано, веде до накопичення патогена у ґрунті.

Дефіцит певних мікроелементів (зокрема бору) знижує імунітет рослин, роблячи їх більш вразливими до проникнення гіф гриба у тканини.

Механічні пошкодження стебел, спричинені шкідниками або агротехнічними заходами, є «воротами» для патогена, що значно підвищує інтенсивність розвитку хвороби.

Основна шкода фомозу полягає у зниженні продуктивності посівів через порушення метаболізму в пошкоджених тканинах, що призводить до зменшення маси насіння та погіршення його якості.

Пошкодження стебел робить їх крихкими, що провокує масове вилягання посівів перед збором. Це значно збільшує втрати під час проведення механізованого збору врожаю.

Хвороба може призводити до передчасної загибелі рослин, що створює прогалини на полі, знижуючи густоту стояння культури та відкриваючи простір для бур'янів.

У товарному виробництві врожай із заражених площ втрачає класність через дрібне насіння та наявність токсинів, що негативно впливає на його ціну.

Тривале збереження патогена у ґрунті робить неможливим вирощування чутливих культур на ділянці протягом кількох років без застосування інтенсивного захисту.

Ключовим методом захисту є суворе дотримання сівозміни. Необхідно дотримуватися паузи перед поверненням чутливих культур на те саме поле щонайменше 3–4 роки.

Важливо проводити глибоку оранку для загортання рослинних решток, щоб пришвидшити їх розклад і загибель патогена. Рекомендується використання здорового, протруєного насіннєвого матеріалу.

• Використання фунгіцидів профілактичної дії у фази активного росту.
• Збалансоване внесення добрив, зокрема калійних та борних, для зміцнення клітинних стінок.
• Своєчасна боротьба зі шкідниками, що пошкоджують стебла.
• Знищення падалиці та бур'янів, які можуть бути резерваторами інфекції.

Використання сортів із генетичною стійкістю до фомозу є найбільш економічно ефективним та екологічно безпечним методом контролю.