Феосферіоз кукурудзи

Перші ознаки феосферіозу проявляються у вигляді дрібних округлих або овальних плям на нижньому листі рослини. З часом ці плями можуть зливатися, утворюючи великі некротичні зони.

Центральна частина плям часто забарвлена у світло-бежевий або солом'яний колір, тоді як краї мають темну, коричневу або червонувату облямівку.

При уважному огляді уражених ділянок за допомогою лупи можна помітити наявність дрібних чорних крапок — пікнід або псевдотеціїв гриба, які виступають над поверхнею листка.

В умовах високої вологості на плямах може розвиватися ледь помітний наліт, що складається з конідіального спороношення збудника.

• Пожовтіння та поступове засихання листкової пластини.
• Зниження фотосинтетичної активності уражених листків.
• Передчасне відмирання нижнього ярусу листя при сильному розвитку хвороби.

Збудником хвороби є гриб Phaeosphaeria luctuosa, який належить до відділу Ascomycota. Це патогенний мікроорганізм, що спеціалізується на ураженні листового апарату кукурудзи.

Життєвий цикл гриба включає утворення статевої стадії — псевдотеціїв, які розвиваються на рослинних рештках, що перезимували на полі. Саме в них формуються аскоспори, які є первинним джерелом інфекції навесні.

Гриб веде переважно паразитичний спосіб життя на живих тканинах рослини-господаря, проте здатний зберігати життєздатність у сапрофітній фазі на стерні до наступного сезону.

Поширення конідій та спор здійснюється повітряними потоками на значні відстані, що сприяє швидкому зараженню посівів у радіусі кількох кілометрів.

Біологія патогена тісно пов'язана з наявністю вологи, яка є необхідною для проростання спор та впровадження міцелію в епідерміс листка рослини.

Розвитку феосферіозу сприяють помірно теплі температури в діапазоні від 20 до 25 градусів Цельсія, що супроводжуються частими опадами.

Висока відносна вологість повітря (вище 80%) є ключовим фактором, що провокує активне проростання спор та їх проникнення в продихи кукурудзи.

Інтенсивному поширенню хвороби сприяє загущеність посівів, яка перешкоджає нормальній циркуляції повітря та утримує вологу в приземному шарі.

Наявність великої кількості нерозкладених рослинних решток на поверхні ґрунту створює ідеальний резерват для накопичення та перезимівлі інфекційного начала.

Періоди туманів та рясних рос у нічні та ранкові години значно прискорюють темпи розвитку епіфітотії в полі.

Шкідливість захворювання полягає в суттєвому зменшенні площі зеленої листкової поверхні, що критично важливо для формування якісного врожаю зерна.

При інтенсивному ураженні порушуються процеси фотосинтезу, що веде до недостатнього наливу зерна та зниження його маси тисячі насінин.

Рослини, ослаблені феосферіозом, стають більш сприйнятливими до вторинних патогенів та вилягання, що ускладнює процес механізованого збирання врожаю.

Непрямий збиток виражається у зниженні якості силосної маси, якщо хвороба вражає посіви на ранніх стадіях вегетації, роблячи рослину менш поживною.

У разі масового епіфітотійного розвитку хвороби втрати потенційної врожайності зерна можуть сягати 10–20% і більше залежно від гібрида та умов року.

Основним методом боротьби з феосферіозом є дотримання сівозміни, що виключає беззмінне вирощування кукурудзи на одному полі протягом кількох років.

Важливим агротехнічним прийомом виступає глибоке загортання пожнивних решток у ґрунт, що прискорює їх розкладання та перешкоджає виживанню інфекції.

Рекомендується використання районованих гібридів, що мають генетичну стійкість або толерантність до листкових плямистостей.

Застосування фунгіцидів у період вегетації (фаза викидання волоті) є доцільним при досягненні порогу шкідливості та наявності сприятливих для гриба умов.

Оптимізація густоти стояння рослин та своєчасне внесення мінеральних добрив сприяють підвищенню імунітету кукурудзи до даного патогена.