Феоакремоніум сицилійський

Первинні ознаки ураження проявляються у вигляді затримки росту, вкорочення міжвузлів та характерної хлоротичності листкової пластинки, що нагадує дефіцит поживних речовин.

При внутрішньому огляді деревини рукавів або штамба спостерігаються характерні темні смуги та осередки некрозу, які свідчать про глибоке проникнення грибниці.

Важкою формою прояву хвороби є раптове в'янення куща («апоплексія»), яке часто трапляється в середині літа під час пікових температурних навантажень.

Листя на хворих лозах може скручуватися та набувати нетипового забарвлення, що супроводжується передчасним опаданням або відмиранням окремих частин крони.

Врожай на уражених рослинах стає дрібним, нерівномірно достигає та часто має ознаки висихання, що суттєво знижує загальну якість виноматеріалу.

Збудником цієї хвороби є аскоміцетовий гриб Phaeoacremonium sicilianum, який входить до групи мікроорганізмів, що викликають комплекси хвороб деревини винограду.

Цей патоген проникає в судинну систему виноградної лози, де активно розвивається в тканинах ксилеми, перешкоджаючи нормальному руху води та поживних речовин до надземної частини.

Гриб здатний тривалий час виживати в уражених багаторічних органах рослини, використовуючи їх як стаціонарне джерело живлення та розмноження.

Поширення інфекції відбувається шляхом вивільнення конідій, які легко переносяться потоками повітря або краплями дощу на свіжі зрізи та пошкоджені ділянки лози.

Генетична структура Phaeoacremonium sicilianum дозволяє йому ефективно колонізувати тканини, витісняючи при цьому корисну мікрофлору виноградника.

Для успішного розвитку Phaeoacremonium sicilianum необхідні пошкодження кори або деревини, через які відкривається шлях для спорової інфекції.

Висока вологість повітря та опади у період проведення обрізки є критичними факторами, що сприяють швидкому проростанню спор на незахищених зрізах.

Оптимальні температурні показники для розвитку гриба збігаються з періодом активної вегетації винограду, що сприяє його системному поширенню по рослині.

Недотримання правил агротехніки, зокрема загущення насаджень, створює умови для застою повітря та надмірного накопичення вологи на поверхні лози.

Стресові чинники навколишнього середовища знижують природну резистентність винограду, роблячи його більш сприйнятливим до проникнення даного патогену.

Висока небезпека хвороби полягає у відсутності високоефективних фунгіцидних засобів, здатних повністю вилікувати уражену багаторічну деревину.

Поступове накопичення гриба в тканинах призводить до неминучої деградації кущів, що значно скорочує економічно вигідний період життя виноградника.

Поширення інфекції через інструменти для обрізки створює ризик епіфітотій, коли хвороба швидко охоплює великі площі насаджень.

Рослини, уражені цим патогеном, стають нерентабельними, оскільки їхня продуктивність різко падає, а якісні показники ягід не відповідають стандартам.

Ураження саджанців у розплідниках призводить до закладання хворих виноградників, що створює довгострокові проблеми для садівників та агропідприємств.

Основним стратегічним підходом у боротьбі є запобігання, що базується на використанні виключно якісного та вільного від вірусів і грибів посадкового матеріалу.

Регулярна та ретельна дезінфекція секаторів, пилок та інших інструментів після кожного куща є обов'язковою умовою для обмеження поширення патогену.

• Обрізку слід проводити у суху та сонячну погоду.
• Використовувати дезінфікуючі мазі на свіжих зрізах великого діаметра.
• Своєчасно видаляти та утилізувати (спалювати) хвору деревину.
• Підтримувати високий рівень агротехніки для зміцнення імунітету кущів.

Впровадження препаратів на основі грибів-антагоністів, зокрема видів Trichoderma, дозволяє частково блокувати вхідні ворота інфекції на місцях обрізки.

Систематичне обстеження насаджень та негайне видалення кущів з ознаками «апоплексії» дозволяє суттєво зменшити інфекційний фон на винограднику.