Пезикулез

Ключовим симптомом хвороби є поява локальних некротичних ділянок на стовбурах та гілках. На початку уражені місця виглядають як вдавлені плями бурого забарвлення.

Згодом кора в місці ураження відмирає, тріскається і відстає від деревини, формуючи типові виразки неправильної форми, краї яких часто підняті за рахунок формування калюсу.

На відмерлій поверхні кори можна побачити дрібні плодові тіла — апотеції, які мають вигляд чашечок світлого кольору, що стають особливо помітними за умов підвищеної вологості.

Плоди також сильно страждають: на них з'являються глибокі плями гнилі, що швидко розростаються. Характерним є виділення спор у вигляді концентричних кіл на поверхні плоду.

М'якуш ураженого плоду стає м'яким, набуває гіркого присмаку та специфічного неприємного запаху, що робить його цілком непридатним для вживання або переробки.

Збудниками пезикулезу є гриби роду Pezicula, зокрема такі види як Pezicula alba та Pezicula malicorticis. Ці патогени належать до сумчастих грибів і спеціалізуються на ураженні кори та плодів семечкових культур.

Життєвий цикл гриба передбачає утворення конідій та апотеціїв, що функціонують як первинні джерела інфекції. Патоген може зберігатися протягом тривалого часу в корі, що відмерла, або на плодах, що залишилися в саду.

Проникнення гриба в рослинні тканини відбувається через механічні травми, тріщини в корі або пошкодження, залишені шкідниками. Після потрапляння всередину гриб поступово руйнує камбіальний шар.

Поширення спор відбувається переважно восени та взимку за умов високої вологості. Вітер і дощ переносять інфекцію на здорові частини дерева, де вона згодом проростає.

Біологічною особливістю цього захворювання є його прихований розвиток, через що візуальні ознаки часто стають помітними лише після значного пошкодження тканин стовбура.

Сприятливі умови для розвитку пезикулезу — це прохолодна та волога осінь. Саме в цей період активізується інфекційний процес, що часто збігається зі збиранням урожаю.

Тривалі дощі забезпечують необхідний рівень вологи для проростання спор, що потрапили в рани на корі або на поверхню шкірки плодів.

Загущені посадки, де погано циркулює повітря, значно підвищують імовірність масового зараження дерев та плодів у саду.

Дерева, що мають ознаки ослаблення через нестачу поживних речовин або пошкоджені морозобоїнами, стають найбільш вразливими мішенями для гриба Pezicula.

Залишення муміфікованих плодів на гілках або на поверхні ґрунту створює стабільне джерело інфекції, яке здатне вражати нові пагони протягом наступного сезону.

Найбільша шкодочинність пезикулезу полягає в значній втраті якості врожаю, оскільки плоди, які здавалися здоровими під час збирання, швидко загнивають у сховищах.

Ураження скелетних гілок та стовбурів призводить до появи глибоких виразок, що можуть спричинити відмирання цілих гілок через порушення процесів живлення дерева.

Розвиток захворювання суттєво знижує зимостійкість дерев, роблячи їх беззахисними перед низькими зимовими температурами та сприяючи передчасній загибелі.

Масштабне ураження саду потребує величезних витрат на проведення санітарних заходів, включаючи видалення та спалювання значної частини крони або видалення дерев повністю.

Економічні втрати садівників зумовлені не лише прямою втратою плодів, але й необхідністю виведення з експлуатації продуктивних дерев, що неможливо відновити після глибокого ураження кори.

Головним заходом є проведення систематичної санітарної обрізки та видалення з саду всіх джерел інфекції — хворих гілок та муміфікованих плодів.

Застосування фунгіцидів, що містять мідь, під час осіннього та весняного обприскування допомагає дезінфікувати поверхню кори та знищити спори гриба.

Необхідно підтримувати оптимальний баланс живлення дерев, уникаючи надмірного внесення азотних добрив, які сприяють надмірному росту тканин, вразливих для патогенів.

Будь-які механічні пошкодження стовбурів та гілок, отримані під час обрізки або збирання врожаю, слід обов'язково обробляти антисептичними пастами для загоєння.

При зберіганні врожаю критично важливим є дотримання режиму температури та вентиляції, що перешкоджає швидкому розповсюдженню інфекції серед здорових плодів.