Пециломіцес борошнистий

Збудником є ентомопатогенний гриб Paecilomyces farinosus, який належить до класу гіфоміцетів. Він спеціалізується на паразитуванні в тілах комах, що робить його цінним інструментом біологічного захисту посівів.

Гриб уражає широке коло шкідників, включаючи білокрилок, попелиць, павутинних кліщів та деякі види личинок комах. Його життєдіяльність базується на проникненні міцелію всередину організму шкідника.

Після проростання спор усередині тіла господаря міцелій виділяє специфічні токсини, що призводять до загибелі шкідника протягом кількох днів. Процес завершується виходом спороношення назовні.

Зовні уражені комахи вкриваються характерним білим або жовтуватим борошнистим нальотом, який складається з міріади конідій гриба.

Хоча гриб є паразитом комах, при масовому розмноженні на залишках рослин він може створювати додаткове біологічне навантаження на агроценоз.

Розвиток гриба потребує високої вологості повітря, що має перевищувати 75-80%. Це основний лімітуючий фактор для його поширення в польових умовах.

Оптимальний температурний діапазон для активної вегетації становить від +18°C до +25°C, що робить його дуже ефективним у закритому ґрунті.

Передавання спор відбувається повітряно-крапельним шляхом або через безпосередній контакт між комахами, що перебувають у вологому середовищі.

У ґрунті або на рослинних залишках гриб здатен виживати у формі хламідоспор, які зберігають життєздатність протягом тривалого часу.

Сонячна радіація негативно впливає на конідії гриба, тому у відкритому ґрунті його активність зазвичай обмежена ранковими або вечірніми годинами.

Накопичення великої кількості спорового матеріалу на поверхні листя може блокувати процеси фотосинтезу, що негативно позначається на загальному розвитку культури.

Поява борошнистого нальоту на товарній частині врожаю, наприклад на плодах суниці або овочах, погіршує їх зовнішній вигляд та знижує ринкову вартість.

В умовах теплиць масове спороношення створює певні незручності для персоналу, оскільки спори можуть викликати подразнення дихальних шляхів.

Ризик розвитку вторинних інфекцій зростає, якщо на рослинах вже є мікротріщини або пошкодження від інших фітопатогенів, які слугують «воротами» для гриба.

Загальна шкодочинність проявляється більше через технологічні втрати та необхідність додаткової обробки продукції після збору врожаю.

Найкращим методом контролю є регулювання вологості повітря. Зниження рівня вологості нижче 60% суттєво сповільнює розвиток міцелію гриба.

Використання агротехнічних прийомів, спрямованих на провітрювання рослин, зменшує накопичення вологи та спор на поверхні листкової пластини.

Регулярне прибирання рослинних решток у теплицях мінімізує кількість осередків, у яких гриб може накопичуватися та розмножуватися.

При виникненні необхідності використання фунгіцидів слід обирати препарати, які ефективно знищують гіфоміцети, при цьому враховуючи регламенти безпеки.

Біологічний контроль має базуватися на балансі між використанням ентомопатогенів для боротьби зі шкідниками та недопущенням їхнього неконтрольованого розмноження.