Неопіренохетові

Основними ознаками ураження є некротичні плями на коренях та прикореневій шийці. Часто спостерігається потемніння тканин, що набувають бурого або майже чорного відтінку.

Рослини, інфіковані неопіренохетовими, проявляють ознаки загального пригнічення: хлороз листя, скручування листових пластин і уповільнення ростових процесів.

За умов високої вологості на поверхні уражених ділянок можливе утворення дрібних темних точок, що представляють собою плодові тіла збудника.

При ураженні кореневої системи знижується здатність рослини споживати воду та поживні речовини, що веде до раптового в'янення в спекотні години дня.

Характерним симптомом є руйнування епідермального шару кореня, що призводить до відшарування кори та оголення осьового циліндра при спробі висмикнути рослину з ґрунту.

Родина Neopyrenochaetaceae об'єднує вузькоспеціалізовані види грибів, що належать до класу Dothideomycetes. Збудники є коеломіцетами, які формують пікніди — спеціалізовані структури для безстатевого розмноження.

Ці патогени характеризуються здатністю тривало зберігатися в ґрунті або рослинних рештках у вигляді міцелію або пікнід. Їхній біологічний цикл тісно пов'язаний із послабленням імунітету культурних рослин.

Гриби цієї родини часто виявляються в кореневих гнилях. Вони використовують ферментативний вплив для проникнення в тканини судинної системи рослини-господаря.

Поширення конідій відбувається переважно через краплі дощу, поливну воду або з частинками зараженого ґрунту під час проведення агротехнічних робіт.

Генетичні дослідження підтверджують належність цих грибів до порядку Pleosporales, що пояснює їхню високу виживаність у різноманітних кліматичних умовах.

Найбільш сприятливими умовами для активізації інфекції є підвищена вологість ґрунту в поєднанні з помірно високими температурами повітря.

Неопіренохетові віддають перевагу важким, погано аерованим ґрунтам, де застій води провокує розвиток кореневих гнилей і сприяє швидкому розмноженню патогену.

Критичним періодом для поширення є фаза активного росту культури, коли коренева система найбільш вразлива до механічних пошкоджень.

Порушення сівозміни та вирощування вразливих культур на одній ділянці протягом кількох років різко підвищує інфекційний фон ґрунту.

Нестача сонячного світла та погана циркуляція повітря в теплицях також можуть прискорювати розвиток грибниці на надземних частинах рослин.

Шкідливість неопіренохетових полягає в значному зниженні врожайності за рахунок передчасної загибелі або пригнічення продуктивних органів рослин.

Інфекція призводить до зниження товарної якості продукції: плоди втрачають масу, а коренеплоди стають непридатними для тривалого зберігання через розвиток вторинних гнилей.

У промислових масштабах хвороба здатна викликати масове випадання сходів (чорна ніжка), що вимагає проведення дорогого пересіву площ.

Патоген може завдавати шкоди не лише в період вегетації, а й при зберіганні врожаю, якщо спори гриба потрапили на плоди під час збирання.

Економічний збиток складається з витрат на фунгіцидні обробки, втрати частини товарного врожаю та зниження загальної рентабельності господарства.

Основою боротьби є дотримання сівозміни з поверненням вразливої культури на колишнє місце не раніше ніж через 3–4 роки.

Важливим етапом профілактики виступає використання оздоровленого садивного матеріалу, що пройшов попередню фунгіцидну обробку.

Для запобігання поширенню необхідно проводити глибоке заорювання пожнивних решток та регулярну дезінфекцію тепличного обладнання.

• Застосування біопрепаратів на основі Trichoderma для пригнічення активності патогену в ґрунті.
• Регулювання поливного режиму для виключення перезволоження кореневмісного шару.
• Застосування фунгіцидів системної дії при перших ознаках захворювання.

Проведення вапнування кислих ґрунтів створює несприятливе середовище для розвитку грибної інфекції та сприяє зміцненню клітинних стінок культурних рослин.