Некрозна мозаїка рису

Первинні симптоми проявляються у вигляді блідо-зелених або хлоротичних смуг на листках, які згодом перетворюються на некротичні плями.

Типовою ознакою є пожовтіння та скручування листової пластинки, починаючи з нижніх ярусів, що супроводжується поступовим відмиранням тканин.

У хворих рослин спостерігається значне відставання у рості, уповільнення темпів розвитку та слабке кущення, через що вони виглядають пригніченими.

Якщо зараження відбувається на ранніх стадіях вегетації, рослини набувають карликового вигляду з деформованими стеблами.

У період викидання волоті уражені рослини часто формують порожні або недорозвинені зернівки, що суттєво знижує врожайність.

Збудником некрозної мозаїки рису є вірус некрозної мозаїки рису (Rice necrosis mosaic virus, RNMV), що належить до роду Bymovirus.

Цей вірус поширюється в основному ґрунтовим шляхом за допомогою зооспор гриба-переносника Polymyxa graminis, який мешкає у воді та вологому ґрунті.

Біологічна особливість патогену полягає у здатності тривалий час зберігатися в спорах гриба, що перебувають у стані спокою в ґрунті.

Інфікування відбувається під час контакту кореневої системи молодих рослин із зооспорами, які містять вірусні частки.

Поширення вірусу в посівах часто пов'язане з механічним перенесенням зараженого ґрунту разом із сільськогосподарським інвентарем чи технікою.

Розвитку хвороби сприяють умови високої вологості ґрунту, які є ідеальними для активного розмноження та поширення гриба-вектора.

Найбільші вогнища хвороби виникають на ділянках з поганим дренажем та наявністю застійних вод у рисових чеках.

Оптимальний температурний діапазон для інфікування становить від 15 до 25 градусів за Цельсієм, що відповідає періоду активного росту культури.

Порушення агротехніки, зокрема вирощування рису на одному місці протягом багатьох років, призводить до накопичення інфекції в ґрунті.

Підвищена кислотність ґрунту також може створювати сприятливий фон для розвитку комплексу вірус-переносник.

Некрозна мозаїка рису є небезпечним захворюванням, здатним призвести до суттєвих фінансових втрат у рисоводстві.

Шкідливість виражається у зниженні інтенсивності фотосинтезу, що призводить до падіння врожайності зерна на рівні 10–40 відсотків.

Масове ураження посівів викликає передчасне відмирання листового апарату, що негативно впливає на загальний розвиток рослини.

Хвороба погіршує якісні характеристики зібраного врожаю, роблячи зерно непридатним для використання в якості насіннєвого матеріалу.

В окремі роки за сприятливих для вірусу умов уражені площі можуть стрімко збільшуватися, що ускладнює проведення захисних заходів.

Ключовим заходом боротьби є впровадження у виробництво сортів рису, які мають генетичну стійкість до вірусу та його переносника.

Необхідно проводити якісну меліорацію та забезпечувати належний дренаж на полях, щоб уникнути тривалого перезволоження ґрунту.

Дотримання сівозміни є критично важливим для розриву біологічного циклу гриба Polymyxa graminis, що передає вірус.

Рекомендується глибока обробка ґрунту та регулярна боротьба з бур'янами, які можуть виступати природними резерваторами вірусу.

• Ретельна дезінфекція сільськогосподарської техніки після роботи на заражених полях.
• Використання добрив, що зміцнюють імунітет рослин і сприяють їх швидкому розвитку.
• Відбір високоякісного здорового насіння для посіву на чистих ділянках.