Мікобластові

Основним проявом присутності мікобластових є таломи, що мають вигляд щільних наростів на стовбурах дерев. Вони можуть мати різні відтінки сірого або коричневого кольору.

Плодові тіла часто виглядають як невеличкі диски, що виступають над поверхнею талома. Вони можуть бути розкидані по всій площі колонії або зосереджені в її центрі.

На дотик ці утворення нагадують суху кірку. Вони міцно прикріплені до субстрату, але не проникають у глибокі шари деревини, що відрізняє їх від некротичних поразок.

Симптоматика стає найбільш вираженою після дощу, коли лишайник насичується вологою і набуває більш інтенсивного кольору, виділяючись на фоні сухої кори.

Під час посухи таломи можуть зморщуватися і здаватися менш помітними, проте вони залишаються життєздатними і швидко відновлюються при появі вологи.

Мікобластові (лат. Mycoblastaceae) — це родина грибів, що належать до порядку Lecanorales. Більшість представників цього сімейства є складовими частинами лишайників.

З погляду фітопатології, ці організми не є патогенами сільськогосподарських культур. Вони ведуть виключно епіфітний спосіб життя, розвиваючись на поверхні кори або каменів.

Збудник утворює специфічні апотеції, які є органами статевого розмноження. Спори зазвичай великі та мають характерну структуру, що дозволяє проводити їх ідентифікацію під мікроскопом.

Ці гриби знаходяться у симбіозі з водоростями, що дозволяє їм виживати в умовах, де інші гриби не можуть існувати через нестачу органічних поживних речовин.

Біологічна роль Mycoblastaceae зводиться до накопичення мінеральних елементів та участі у первинному ґрунтоутворенні, якщо вони розвиваються на скельних породах.

Розвиток грибів залежить від високої вологості повітря та наявності стабільного субстрату. Найкраще вони почуваються у затінених або вологих лісових ділянках.

Важливим екологічним фактором є відсутність забруднення повітря сірчистими сполуками. Мікобластові гинуть при підвищеному рівні промислових викидів.

Температурний режим помірного поясу є найбільш сприятливим. Вони витримують значні коливання температур, але потребують відносної стабільності для дозрівання спор.

Тривалість життя колонії безпосередньо залежить від стану кори дерева-носія. Старі дерева з грубою текстурою кори забезпечують кращі умови для закріплення.

Розповсюдження спор відбувається за допомогою вітру, що дозволяє мікобластовим освоювати нові території за сприятливих кліматичних умов.

Рослинам, на яких розвиваються ці гриби, пряма шкода не завдається. Вони не є паразитами у повному розумінні цього слова і не пошкоджують живі тканини.

Надмірне зарослість таломами може спричиняти утримання вологи на поверхні кори. Це може бути сприятливим середовищем для розвитку вторинних шкідників.

У деяких випадках великі колонії можуть заважати нормальному повітрообміну, якщо вони покривають значну частину гілок молодих дерев, проте це трапляється рідко.

Сільськогосподарські посіви не схильні до впливу цього сімейства, оскільки вони не розвиваються на трав’янистих рослинах.

Господарська небезпека часто перебільшена, оскільки наявність мікобластових є скоріше показником екологічної чистоти місцевості.

Спеціальних хімічних препаратів для боротьби не існує, оскільки вони не є шкідливими патогенами. Механічне видалення є найбільш ефективним способом очищення дерев.

Профілактика включає регулярне проведення обрізки крони, що сприяє кращій циркуляції повітря та освітленню стовбурів сонцем.

Побілка стовбурів розчином вапна або спеціальними садовими сумішами ефективно перешкоджає росту таломів на корі плодових культур.

Підтримка загального здоров'я дерев через збалансоване живлення та вчасний полив робить кору менш придатною для колонізації лишайниками.

Видалення старих та пошкоджених гілок зменшує кількість місць для можливого розвитку епіфітних утворень у саду.