Лептосферіоз айстрових

Основним проявом лептосферіозу є формування на листках, стеблах та черешках плям світло-коричневого кольору, які з часом можуть набувати сіруватого забарвлення.

На поверхні плям чітко помітні численні дрібні чорні цятки — пікніди гриба, які є головною морфологічною ознакою для ідентифікації цього захворювання під час огляду посівів.

При прогресуванні хвороби плями зливаються, охоплюючи великі площі листової пластинки, що призводить до її некрозу, передчасного в'янення та відмирання цілих листків.

На стеблах інфекція проявляється у вигляді видовжених уражених ділянок, які з часом стають крихкими, що може призводити до зламу стебла при сильних поривах вітру.

Ураження генеративних органів супроводжується деформацією кошиків та формуванням неповноцінних, щуплих сім'янок, що значно знижує показники врожайності.

Збудником хвороби є гриб Leptosphaeria planiuscula, який паразитує переважно на представниках родини Айстрові. Це облігатний або факультативний паразит, що добре адаптований до умов вирощування технічних культур.

Інфекційне начало накопичується в ґрунті на залишках уражених рослин, де гриб може зберігати життєздатність у вигляді міцелію та пікнід протягом кількох сезонів.

Поширення збудника в посівах відбувається за допомогою конідій, які переносяться повітряними потоками та краплями дощу під час поливу або природних опадів.

Гриб здатний проникати в тканини через природні отвори, зокрема продихи, або через мікропошкодження, завдані комахами чи механічним способом під час обробітку.

Живлення патогена відбувається шляхом руйнування клітинних стінок рослини-господаря, що забезпечує грибу енергію для подальшого розмноження та формування спор.

Розвиток лептосферіозу тісно пов'язаний із рівнем вологості повітря та ґрунту. Найбільш сприятливими для хвороби є умови з високою відносною вологістю понад 80%.

Підвищення температури повітря до 20–25 градусів за Цельсія у поєднанні з періодичними дощами створює оптимальний мікроклімат для активного спороношення патогена.

Загущені посіви, де спостерігається постійна вологість прикореневої зони та погана аерація, піддаються ризику інфікування значно частіше, ніж зріджені посадки.

Недостатня вентиляція стеблостою сприяє тому, що волога на поверхні органів рослин залишається довше, що необхідно для проростання спор гриба.

Стресові чинники, такі як дефіцит поживних речовин або вплив гербіцидів, знижують природний імунітет рослин, роблячи їх більш вразливими до Leptosphaeria planiuscula.

Шкодочинність хвороби полягає у суттєвому зменшенні асиміляційної поверхні листя, що призводить до порушення фізіологічних процесів фотосинтезу.

Ураження судинної системи рослин спричиняє дефіцит поживних речовин у насінні, що в результаті веде до зниження олійності та маси тисячі насінин.

Високий рівень розвитку патогена призводить до передчасного дозрівання, що супроводжується значними втратами врожаю під час збирання через розсипання або вилягання.

Рослини, що були уражені в ранні фази розвитку, часто не формують повноцінного врожаю, що змушує агрономів вдаватися до пересіву або суттєвих витрат на фунгіциди.

Крім того, лептосферіоз послаблює стійкість культури до інших видів гнилей, що робить захист складнішим та дорожчим у довгостроковій перспективі.

Основним заходом боротьби є впровадження науково обґрунтованої сівозміни, що мінімізує накопичення інфекції в ґрунті протягом тривалого часу.

Агротехнічні методи, такі як глибока оранка та своєчасне знищення бур'янів-резерваторів, дозволяють значно знизити рівень первинного інокулюму.

Застосування фунгіцидних препаратів згідно з планом захисту в період появи перших ознак хвороби дозволяє зупинити поширення патогена на здорові рослини.

Важливо приділяти увагу збалансованому живленню мікроелементами, що підвищують стійкість тканин рослин до проникнення грибного міцелію.

• Вибір гібридів з високим рівнем стійкості до грибкових хвороб.
• Ретельне очищення насіннєвого матеріалу.
• Використання якісних протруйників для насіння.
• Дотримання оптимальних норм густоти посіву.