Лепролома перетинчаста

Зовнішні ознаки присутності лепроломи проявляються у вигляді світлих, сірувато-білих або жовтуватих плям на стовбурах та товстих гілках дерев.

Ураження виглядає як тонкий, зернистий або перетинчастий наліт, що щільно прилягає до поверхні кори, нагадуючи застиглу плівку.

З віком ці утворення можуть розтріскуватися по краях, оголюючи нижні шари, проте вони ніколи не викликають некрозів чи розм'якшення деревини під собою.

Найчастіше ці плями помітні на старій, грубій корі, де накопичується багато вологи та мікрочастинок пилу, необхідних для росту лишайника.

При діагностиці слід звертати увагу на консистенцію: у лепроломи вона суха і ламка, на відміну від патогенних грибкових нальотів, що мають слизисту структуру.

Лепролома перетинчаста (Leproloma membranacea) за своєю біологічною природою є лишайником, а не паразитичним патогеном сільськогосподарських культур.

Цей організм складається з грибниці та водорості, що живуть у симбіозі, використовуючи поверхню кори дерева лише як інертну опору для свого розвитку.

Він не має гаусторій чи інших органів проникнення, тому не здатний проникати в живі клітини рослини та живитися її соками.

Біологічний цикл розвитку лепроломи пов'язаний із накопиченням вологи та поживних частинок з повітря, що дозволяє їй існувати автономно.

Тому класифікувати її як інфекційну хворобу рослин з точки зору фітопатології є некоректним, це скоріше епіфітне утворення на поверхні кори.

Розвиток лепроломи перетинчастої активізується у регіонах з високим рівнем вологості повітря та відносно чистим навколишнім середовищем.

Оскільки лишайники чутливі до забруднень, їх наявність на деревах свідчить про стабільну екологічну ситуацію та відсутність значних концентрацій діоксиду сірки.

Загущені посадки, де переважає тінь та застій вологого повітря, є найсприятливішими місцями для поширення цього епіфіту.

Наявність відмерлої кори та тріщин сприяє закріпленню спорових зачатків лепроломи на початкових етапах колонізації стовбура.

Температурний режим в межах помірних значень з частими опадами є оптимальним для стабільного функціонування фотобіонту всередині слані лишайника.

Безпосередньої шкоди дереву лепролома не завдає, але її надмірне накопичення може створювати сприятливі умови для зимування комах-шкідників.

Велика кількість лишайників на корі може перешкоджати нормальному газообміну між тканинами дерева та зовнішнім середовищем, особливо у молодих насадженнях.

Під шаром лишайника може накопичуватися волога, що при тривалому контакті провокує розвиток вторинних гнильних процесів на пошкоджених ділянках кори.

У промислових садах наявність лишайників сприймається як ознака незадовільного догляду за насадженнями, що вимагає втручання агронома.

Хоча сам організм не є паразитом, його присутність сигналізує про необхідність перегляду стратегії догляду за кроною та стовбурами дерев.

Найефективнішим методом контролю є механічне очищення стовбурів від лишайників під час щорічної весняної або осінньої обрізки саду.

Після механічної зачистки рекомендується провести побілку стовбурів вапняним розчином, що допомагає дезінфікувати поверхню кори.

Важливим профілактичним заходом є проріджування крони, що покращує світловий режим та вентиляцію, створюючи умови, непридатні для життя лишайника.

Використання сучасних агротехнічних засобів для підтримання здоров'я кори мінімізує ризики появи небажаних епіфітних утворень.

• Очищення кори спеціальними скребками до початку сокоруху.
• Обробка фунгіцидами на основі міді при високій щільності покриття.
• Підтримання високої агротехнічної культури в саду.