Драбинчаста плямистість сорго

Перші симптоми захворювання проявляються на листках сорго у вигляді невеликих хлоротичних плям, які поступово набувають коричневого або червонуватого відтінку.

Характерною ознакою є витягнута форма плям, що розташовуються паралельно жилкам листка, створюючи візуальний ефект «драбинки».

При підвищеній вологості повітря на плямах з обох боків листка утворюється сіруватий або оливковий наліт, який є спороношенням гриба.

З часом окремі плями можуть зливатися, охоплюючи значну частину листової поверхні, що призводить до передчасного відмирання тканин.

Інфекційний процес зазвичай розвивається знизу вгору, поступово захоплюючи все нові яруси листя протягом усього періоду вегетації.

Збудником цієї хвороби є патогенний гриб Passalora fusimaculans (часто відомий під синонімом Cercospora fusimaculans).

Цей мікроорганізм належить до групи недосконалих грибів, які поширюються за допомогою конідій у навколишньому середовищі.

Гриб здатен зберігати свою життєздатність у рослинних рештках, що залишаються на полі після збирання врожаю сорго.

Основні шляхи розповсюдження інфекції в посівах — це повітряні потоки, краплі дощу та контакт здорових рослин з ураженими залишками.

Патоген є спеціалізованим паразитом, що вражає представників роду Sorghum, суттєво пригнічуючи їхній розвиток.

Масовий розвиток хвороби припадає на періоди з високою вологістю повітря, частими опадами або випаданням рясних рос.

Сприятливими умовами для проростання спор та інфікування тканин є температура навколишнього середовища в межах +20…+28 градусів Цельсія.

Загущені посіви створюють локальний мікроклімат з підвищеною вологістю, що значно прискорює поширення інфекції всередині посіву.

Відсутність сівозміни та недотримання правил обробітку ґрунту сприяють накопиченню великої кількості інокулюму на полі.

Тумани та дощова погода під час активного росту культури є ключовими факторами, що провокують спалахи драбинчастої плямистості.

Основна шкода від захворювання полягає у зменшенні фотосинтетичної активності через значне пошкодження листового апарату.

Хвороба призводить до порушення фізіологічних процесів, що послаблює рослину та знижує її загальну стійкість до несприятливих умов.

Уражені посіви характеризуються зниженням маси зеленої маси та врожайності зерна внаслідок відтоку поживних речовин з пошкодженого листя.

Якість отриманого зерна погіршується, оскільки рослини не можуть повноцінно забезпечити налив колоса через дефіцит продуктів фотосинтезу.

Значні епіфітотії можуть спричинити втрати врожаю на рівні 10–25 відсотків, що є суттєвим для промислового вирощування сорго.

Найефективнішим агротехнічним заходом є дотримання сівозміни з поверненням сорго на те саме поле лише через кілька років.

Глибока оранка та якісна заробка рослинних решток у ґрунт суттєво зменшують рівень інфекційного фону на наступний сезон.

Слід надавати перевагу вирощуванню стійких гібридів сорго, що мають генетично обумовлену резистентність до даного патогену.

Важливо дотримуватися оптимальних норм висіву, щоб уникнути загущення, яке сприяє розвитку грибкових захворювань листя.

У разі інтенсивного розвитку хвороби доцільно застосовувати фунгіциди системної дії, дотримуючись регламентів та термінів обробки.