Лацеліна злакова

Візуальні симптоми хвороби проявляються у вигляді темного, майже чорного нальоту на листових пластинках та стеблах. Цей наліт складається з щільних колоній гриба.

Характерною ознакою є поява дрібних чорних крапок або подушечок, які з часом можуть зливатися, утворюючи великі плями, що вкривають значну частину вегетативних органів.

Колосся при ураженні втрачає свій природний колір, стає тьмяним, а на його лусочках помітний пильний наліт грибниці. Це знижує товарні якості зерна та впливає на його виповненість.

Рослини, уражені лацеліною, часто демонструють загальне пригнічення росту. Листя передчасно жовтіє та сохне, що порушує процес нормального дозрівання культури.

Діагностика хвороби проводиться шляхом огляду посівів, при цьому особливу увагу звертають на нижній ярус листя, де через підвищену вологість інфекція розвивається найшвидше.

Збудником цієї хвороби є мікроміцет Lacellina graminicola (Berk. & Broome) Petch. Це гриб, який належить до групи сапротрофних мікроорганізмів, здатних до напівпаразитичного способу життя на рослинах.

Мікроорганізм формує конідіальне спороношення, що виглядає як чорні бархатисті утворення. Ці структури містять велику кількість спор, які забезпечують подальше поширення інфекції в посівах.

Гриб здатен тривалий час зберігатися на рослинних рештках у ґрунті. Він досить стійкий до зовнішніх факторів, що дозволяє йому виживати в умовах помірного клімату.

Розвиток патогену тісно пов'язаний з біологією зернових злаків. Він часто колонізує тканини, що вже були ослаблені або пошкоджені іншими хворобами чи несприятливими погодними умовами.

Поширення конідій здійснюється повітряно-крапельним шляхом, що дозволяє грибу швидко охоплювати значні площі посівів за короткий проміжок часу.

Розвиток захворювання активізується за умов високої вологості повітря. Дощова погода та випадання рос сприяють інтенсивному спороутворенню та зараженню здорових частин рослин.

Температурний режим в межах +20...+25 градусів Цельсія є найбільш оптимальним для розвитку міцелію гриба. При таких температурах життєдіяльність патогена стає максимальною.

Загущені посіви створюють сприятливий мікроклімат всередині агроценозу. Відсутність належної аерації призводить до того, що волога довго утримується на рослинах, стимулюючи патоген.

Наявність на поверхні поля великої кількості нерозораних решток попередньої культури створює потужне джерело інфекції для нових посівів злаків.

Період дозрівання зернових є критичним етапом, коли при настанні вологої погоди ризик ураження лацеліною значно зростає, що може призвести до серйозних втрат якості.

Хвороба призводить до зниження загальної врожайності зернових культур. Порушення фізіологічних процесів в уражених рослинах негативно позначається на наливі зерна.

Зерно, отримане з уражених посівів, має низьку схожість та енергію проростання. Це робить його непридатним для використання в якості насіннєвого матеріалу без спеціальної обробки.

Через накопичення токсичних продуктів життєдіяльності гриба, зерно може втрачати свої хлібопекарські та фуражні якості, що суттєво знижує його ринкову ціну.

Уражені посіви швидше старіють, що призводить до вилягання та проблем при механізованому збиранні врожаю, що також збільшує втрати на полі.

Системна дія гриба на тканини рослин послаблює їх опірність, що часто супроводжується комплексним ураженням іншими хворобами, що ускладнює лікування.

Основним методом запобігання поширенню хвороби є суворе дотримання сівозміни, що дозволяє уникнути накопичення патогенів у ґрунті.

Якісний обробіток ґрунту, спрямований на швидке розкладання рослинних решток, є одним з найефективніших профілактичних заходів проти лацеліни.

Використання стійких сортів та протруювання посівного матеріалу ефективними фунгіцидами захищає рослини на ранніх стадіях онтогенезу.

Підтримання оптимальної густоти стояння рослин забезпечує краще провітрювання посівів та зменшує вологість у приземному шарі.

• Використання фунгіцидів під час вегетації
• Глибока оранка ґрунту
• Дотримання просторової ізоляції
• Моніторинг стану посівів