Фіджійська хвороба

Першим візуальним проявом хвороби є утворення дрібних галів або виростів на нижньому боці листків, які розташовані вздовж основних жилок.

Характерною ознакою є карликовість рослин через суттєве вкорочення міжвузлів стебла. Рослини мають вигляд кущистих та пригнічених за розміром екземплярів.

Листя стає темно-зеленим, жорстким, іноді з нерівними краями. Верхівкова точка росту з часом може відмирати, що стимулює розвиток бічних пагонів.

Стебла стають викривленими та ламкими. Порушення фізіологічних процесів призводить до того, що рослина перестає розвиватися в нормальному темпі.

На пізніх стадіях спостерігається «віялоподібність» верхнього листя, коли воно скручується або росте пучками через нерівномірний розподіл вірусного навантаження у тканинах.

Збудником хвороби є Fijivirus, який належить до родини Reoviridae. Це вірус із дволанцюговою РНК, що вражає представників родини злакових.

Основним вектором передачі вірусу є цикадки роду Perkinsiella. Комахи отримують вірус при живленні соком хворої рослини і стають носіями до кінця свого життя.

Вірусні частинки концентруються у флоемі, де вони перешкоджають нормальному транспортуванню цукрів та інших поживних речовин по рослині.

Передача інфекції відбувається переважно через використання зараженого посадкового матеріалу, такого як живці або частини стебел.

Крім цукрової тростини, вірус здатен уражати сорго та дикі злакові бур'яни, які виступають резерваторами інфекції протягом міжсезоння.

Розвиток захворювання активізується за наявності великої кількості цикадок, чия активність залежить від теплої та вологої погоди протягом сезону.

Фактором ризику є близькість нових посівів до старих плантацій, де вже присутня інфекція, що полегшує міграцію комах-переносників.

Недотримання сівозміни та залишення післяжнивних решток у полі сприяє накопиченню вірусу та комах у ґрунті та навколишньому середовищі.

Висока вологість повітря сприяє виживанню переносників, що дозволяє їм переносити вірус на великі відстані від джерела інфекції.

Стресові умови для культур, такі як дефіцит поживних речовин, знижують природний опір рослин до інфікування вірусом.

Хвороба завдає величезних збитків сільському господарству через значне зниження врожайності та якості кінцевого продукту.

Ураження цукрової тростини призводить до зниження вмісту цукру, що робить переробку сировини неекономічною та витратною.

Для посівів сорго хвороба означає втрату зеленої маси та зерна, оскільки уражені рослини не в змозі сформувати повноцінний врожай.

Повна втрата окремих ділянок поля через загибель рослин змушує господарства витрачати кошти на пересівання та боротьбу з переносниками.

Хвороба має системний характер, тому лікувати її хімічними препаратами неможливо, що робить її вкрай небезпечною для промислових плантацій.

Пріоритетним методом є використання безвірусного насіннєвого матеріалу, вирощеного в умовах суворого контролю або за допомогою методів біотехнології.

Боротьба з цикадками за допомогою інсектицидів повинна проводитися систематично, особливо в період найвищої активності шкідників.

Важливо вчасно видаляти уражені екземпляри з плантацій, щоб мінімізувати джерела поширення вірусу для здорових рослин.

• Впровадження стійких до вірусу сортів селекції.
• Дотримання просторової ізоляції між полями різного віку.
• Глибока обробка ґрунту та знищення бур'янів-резерваторів.

Фитосанітарний контроль на кордонах та внутрішній нагляд за станом посівів є ключовими для запобігання поширенню інфекції на нові території.