Фомопсис винограду

Початкові ознаки з'являються на молодих пагонах навесні у вигляді дрібних чорних або темно-бурих крапок, які згодом перетворюються на тріщини.

На листках виникають дрібні некротичні плями з жовтою облямівкою. З розвитком хвороби тканина в місцях ураження висихає та випадає, утворюючи характерні отвори.

Ураження гребенів гроз до призводить до їх крихкості та передчасного опадання ягід. Ягоди при зараженні набувають темного кольору, зморщуються та втрачають смакові якості.

У вузлах пагонів часто спостерігається відмирання тканин, що провокує опадання листків. Поражена деревина стає білувато-сірою і вкривається чорними пікнідами.

• Темні плями на молодих пагонах.
• Розтріскування кори на лозі.
• Деформація листкових пластинок.
• Відмирання плодових китиць.
• Наявність дрібних чорних крапок на деревині.

Збудником фомопсису винограду є гриб Diaporthe neoviticola (раніше відомий як Phomopsis viticola). Це небезпечний патоген, що вражає всі зелені органи рослини та викликає хворобу, яку садівники називають «чорна плямистість».

Гриб паразитує на тканинах лози та здатен успішно перезимовувати у внутрішніх шарах кори. Протягом вегетації він поширюється за допомогою пікнід, що утворюються в уражених тканинах.

Міцелій патогену проникає в епідерміс, руйнуючи клітинні стінки та порушуючи провідну систему рослини. Гриб надзвичайно стійкий до зовнішніх умов, що ускладнює його повне усунення з виноградника.

Інфекція зберігається не тільки на пагонах поточного року, але й у багаторічній деревині, що робить хворобу хронічною. Спори поширюються з краплями дощу, вітром та під час роботи інструментами.

Біологія збудника тісно пов'язана з фазами розвитку лози, причому пік активності гриба припадає на період інтенсивного росту пагонів навесні.

Головним чинником розвитку фомопсису є підвищена вологість повітря та ґрунту під час активного росту лози. Оптимальні температури для зараження становлять +15...+25 °C.

Тривалі дощі в травні та червні сприяють масовому виходу спор та їх активному проростанню. Наявність водяної плівки на тканинах рослин є необхідною умовою для інфікування.

Загущені посадки, відсутність належного провітрювання кущів та неправильне формування крони створюють сприятливий мікроклімат для розповсюдження міцелію.

Неправильне застосування добрив, особливо надмірне внесення азоту, знижує природний імунітет винограду, роблячи його вразливим до грибкових захворювань.

Відсутність санітарних заходів, таких як видалення залишків старої лози, гарантує накопичення інфекційного навантаження в міжряддях протягом багатьох років.

Вредоносність фомопсису проявляється у відмиранні плодоносних пагонів, що призводить до значного зниження врожаю та погіршення товарного вигляду гроз.

Сильне ураження куща послаблює рослину, знижуючи її стійкість до зимових морозів, що може призвести до загибелі цілих рукавів куща.

Пошкоджена деревина втрачає міцність, стає крихкою і легко ламається, що ускладнює агротехнічні заходи та формування виноградника.

Якість продукції для виноробства суттєво знижується, оскільки порушуються фізіологічні процеси накопичення цукрів у ягодах та посилюється ризик гниття.

Тривале ігнорування хвороби призводить до деградації промислових насаджень, скорочуючи їх продуктивний термін експлуатації в кілька разів.

Основою захисту є видалення та спалювання всіх уражених частин лози під час обрізки, що дозволяє суттєво знизити джерело інфекції на ділянці.

Застосування фунгіцидів у фазу «зеленого конуса» та появи перших листків є ключовим етапом боротьби з патогеном у весняний період.

Агротехнічні заходи, такі як підв'язка пагонів та забезпечення їх достатнього освітлення, допомагають створити умови, несприятливі для розвитку гриба.

Своєчасне проведення пасинкування та видалення зайвої зелені покращує циркуляцію повітря всередині крони, пришвидшуючи висихання вологи після дощів.

Використання сортів винограду з високою генетичною стійкістю до чорної плямистості дозволяє суттєво скоротити потребу в хімічних обробках.