Діапортовий рак дугласії

Першою ознакою зараження є поява невеликих некротичних ділянок на корі молодих гілок і пагонів, які з часом темніють і западають.

Навколо уражених ділянок часто утворюються характерні виразки, що виділяють смолу, що свідчить про спробу дерева локалізувати інфекцію шляхом виділення живиці.

При прогресуванні хвороби хвоя на уражених пагонах жовтіє, а потім набуває червоно-бурого відтінку і передчасно осипається, що призводить до часткового відмирання крони.

На поверхні відмерлої кори можна виявити дрібні чорні крапки — пікніди гриба, які проривають епідерміс і служать джерелом подальшого поширення спор.

У молодих дерев у разі ураження головного стовбура відбувається кільцеве відмирання тканин, що неминуче веде до загибелі всієї рослини вище місця впровадження патогена.

Збудником захворювання є гриб Diaporthe lokoyae (анаморфна стадія — Phomopsis lokoyae). Це аскоміцет, який паразитує переважно на тканинах кори та камбію хвойних порід.

Гриб здатний зберігатися в уражених гілках і стовбурах дерев у вигляді міцелію, утворюючи плодові тіла — пікніди, які добре помітні на поверхні кори після періоду дощів.

Життєвий цикл патогена тісно пов'язаний із вологістю навколишнього середовища, оскільки спори поширюються з краплями дощу та вітром, заражаючи ослаблені ділянки дерева.

Даний мікроорганізм є спеціалізованим паразитом, який часто активізується за наявності механічних пошкоджень або стресових факторів у рослини-господаря.

Генетичне різноманіття популяції гриба дозволяє йому адаптуватися до різних кліматичних умов, що ускладнює моніторинг та стримування інфекції у лісових розплідниках.

Розвитку діапортового раку сприяє висока вологість повітря та помірні температури, типові для осені та весни в регіонах зростання дугласії.

Найбільш вразливими є рослини, що зазнали впливу посухи, заморозків або пошкоджені шкідниками, оскільки ослаблений імунітет не здатний стримати проникнення гіф.

Густі, погано провітрювані посадки створюють мікроклімат, ідеальний для проростання спор гриба та його швидкої колонізації тканин молодих пагонів.

Перезволожені ґрунти та відсутність агротехнічного догляду за насадженнями суттєво підвищують ризик виникнення та епіфітотійного поширення хвороби.

Зараження часто відбувається через мікротріщини в корі, які можуть виникати через різкі перепади температур, характерні для ранньої весни або пізньої осені.

Діапортовий рак становить серйозну загрозу для молодих дугласій у розплідниках, оскільки хвороба може призвести до масової загибелі саджанців за один вегетаційний період.

У дорослих дерев ураження призводить до деформації стовбурів і значного зниження товарних якостей деревини через утворення глибоких виразок і смоляних кишень.

Втрата частини крони уповільнює інтенсивність фотосинтезу, що в кінцевому підсумку позначається на темпах приросту деревини у висоту та за діаметром.

Інфіковані насадження стають постійними вогнищами інфекції, з яких спори можуть переноситися на здорові ділянки лісових масивів, збільшуючи площі ураження.

Економічний збиток складається не тільки з втрати лісоматеріалу, але і з витрат на проведення санітарних рубок та обробку уражених ділянок фунгіцидами.

Основним методом захисту є регулярний санітарний контроль посадок і негайне видалення (вирізка та спалювання) всіх уражених гілок і загиблих дерев.

Важливим фактором профілактики служить правильний підбір місця для посадки з хорошою аерацією і дренажем, що перешкоджає створенню застійних зон вологи.

У розплідниках рекомендується дотримуватися оптимальної щільності посіву, уникаючи загущеності, щоб забезпечити природну вентиляцію крони дерев.

Хімічний захист включає застосування фунгіцидів на основі міді або інших системних препаратів у періоди підвищеної загрози зараження, згідно з інструкцією.

Застосування біологічних методів, заснованих на використанні антагоністів гриба, може бути перспективним напрямком для екологічно безпечного контролю в лісових господарствах.